СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ОРДЕР НА АРЕШТ - суд. рішення, на підставі якого здійснюється примус, видача осіб з території однієї держави — члена ЄС на територію ін. держави-члена з метою притягнення до крим. відповідальності й покарання. Порядок видачі та застосування ордера регламентується Рамковим рішенням Ради ЄС «Про європейський ордер на арешт і процедури передачі осіб між державами-членами» від 13.VI.2002. Сфера дії Є. о. на а. поширюється на діяння, щодо яких закон держави-члена, що видає ордер, передбачає покарання, пов'язане з позбавленням волі на строк не менше 12 міс. або, якщо покарання вже призначене, — стосовно 134 обвинувальних вироків, які передбачають позбавлення волі на строк не менш як 4 міс. Передача особи на підставі Є. о. на а. Має здійснюватися без перевірки на предмет подвійної злочинності діяння, якщо зазначені нижче злочини караються в д-ві, що є членом ЄС і видає Є. о. на а., позбавленням волі на строк не менш як 3 роки: участь у злочин, орг-ції; тероризм; торгівля людьми; сексуальна експлуатація дітей і дит. порнографія; незаконна торгівля наркот. засобами і психотроп. речовинами; незаконна торгівля зброєю, боєприпасами та вибух, речовинами; корупція; обманні (шахрайські) дії, в т. ч. такі, що завдають шкоди фін. інтересам ЄС; відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом; підробка грошей, включаючи підробку євро; кіберзлочинність; злочини проти довкілля; надання допомоги в незакон. в'їзді та перебуванні; умисне вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; незаконна торгівля люд. органами і тканинами; викрадення людини, незаконне позбавлення волі й захоплення заручника; расизм і ксенофобія; викрадення, вчинені організовано або із застосуванням зброї; незаконна торгівля культур, цінностями; шахрайство; рекет і вимагання грошей; виготовлення підробної та пірат, продукції; виготовлення фальшивих адм. док-тів і торгівля ними; підробка платіж, засобів; незаконна торгівля гормональними засобами та ін. стимуляторами; незаконна торгівля ядер, і радіоакт. матеріалами; торгівля викраденими трансп. засобами; зґвалтування; підпал; угон літака чи корабля; саботаж; злочини, що підпадають під юрисдикцію Міжнар. крим. суду. Стосовно ін. злочинів передача особи може здійснюватися за умови, що діяння, які були підставою для видачі Є. о. на а., є злочином згідно з правом держави-члена, що виконує ордер. У ст. З Рамк. рішення Ради ЄС наведені підстави, за наявності яких Є. о. на а. не підлягає виконанню: 1) якщо злочин, що є підставою для видачі ордера, підпадає під амністію в д-ві, яка є членом ЄС і виконує його, за умови, що остання мала право самостійно проводити крим. переслідування за цей злочин згідно з нац. крим. зак-вом; 2) якщо стосовно особи — об'єкта ордера будь-якою державою-членом був винесений остаточний вирок за ті самі діяння і, в разі засудження особи, покарання було відбуто, перебуває у процесі виконання або не може бути виконане за зак-вом держави-члена, яка винесла обвинувальний вирок; 3) якщо згідно із зак-вом д-ви, що виконує ордер, особа - об'єкт ордера через свій вік не може бути притягнута до крим. відповідальності за діяння, які слугують підставою для видачі ордера. У ст. 4 Рамк. рішення наведені підстави можливої відмови виконувати Є. о. на а. (на розсуд суд. органу, що виконує ордер), якщо: 1) особа — об'єкт ордера переслідується в д-ві, що є членом ЄС і виконує ордер, за те саме діяння; 2) згідноіз зак-вом державичлена, що виконує ордер, сплив строк позов, давності; 3) стосовно особи — об'єкта ордера будь-якою третьою країною було винесено суд. рішення за фактом вчинення тих самих діянь, за умови, що в разі засудження особи покарання було відбуто, перебуває у процесі виконання або не може бути виконане згідно із законодавством країни, яка винесла обвинувальний вирок, тощо. Є. о. на а. містить таку інформацію: 1) відомості про особу, що 135 розшукується, та її громадянство; 2) назва, адреса, номери телефону і факсу, електронна адреса суд. органу, що видає ордер; 3) відомості про наявність вироку, ордера на арешт або будь-якого ін. суд. рішення, що підлягає виконанню; 4) характер та юрид. класифікація злочину; 5) опис обставин його вчинення, у т. ч. місця, часу і міри участі в ньому особи, що розшукується; 6) призначене покарання (за наявності вироку) або покарання, передбачене за вчинення злочину законом держави-члена, що видає ордер; 7) ін. наслідки злочину. Ст. 17 Рамк. рішення визначено процедури і строки прийняття рішення про виконання Є. о. на а. Якщо особа — об'єкт ордера погоджується на свою передачу, рішення про виконання ордера приймається протягом 10 днів після надання нею згоди. В ін. Випадках рішення про виконання Є. о. на а. має бути прийняте протягом 60 днів з моменту затримання особи. В особливих ситуаціях, коли ордер неможливо виконати в зазначені строки, суд. орган, що виконує ордер, повинен негайно повідомити про це суд. орган, що його видав, і зазначити причини затримки. В такому випадку строки можуть бути продовжені на ЗО днів. Будь-яка відмова у виконанні Є. о. на а. має бути мотивована. Передача особи — об'єкта ордера здійснюється не пізніш як через 10 днів після прийняття рішення про виконання ордера. Якщо передача особи протягом цього строку є неможливою з форс-мажорних обставин у тій чи ін. д-ві, що є членом ЄС, суд. органи, які видали і виконують ордер, повинні узгодити нову дату передачі й передати особу не пізніш як через 10 днів після такого узгодження. Як виняток допускається тимчас. відстрочення передачі із серйозних гуманітар. причин, напр., коли є підстави вважати, що передача особи може створити пряму загрозу її життю або здоров'ю. Виконання Є. о. на а. здійснюється тоді, коли відпадуть зазначені причини. В такому разі особа має бути передана протягом 10 днів після узгодження нової дати. На прохання суд. органу, що видає Є. о. на а., або за власною ініціативою суд. орган, що виконує ордер, згідно зі своїм внутр. зак-вом, вилучає і передає предмети, які можуть слугувати речовими доказами або були набуті особою — об'єктом ордера злочин, шляхом. Витрати, пов'язані з виконанням Є. о. на а. на території держави-члена, що виконує ордер, несе ця д-ва.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ - (англ. European Parliament, франц. Parlement euroрееn), Європарламент (Europarliament, Euro-parlement) — консультат. і рекомендац. орган Європейського Союзу (ЄС). Його попередник — Загальна асамблея Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). її повноваження були обмежені, делегати призначалися, а не обиралися населенням. З утворенням 1957 Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського товариства по атомній енергії (Євратом) було вирішено створити одну асамблею для всіх трьох співтовариств. Спочатку вона називалась Європейською парламентською асамблеєю, а з 1962 — Європейським парламентом. Значне посилення 136 авторитету Європарламенту сталося 1979, коли вибори до нього почали відбуватися шляхом прямого і заг. голосування населення держав — членів співтовариств. Юрид. основою для цього став Акт про вибори представників до Європар-ламенту шляхом прямих і заг. виборів, положення якого замінили ст. 138 Договору про ЄЕС і відповідні статті ін. устан. док-тів. Строк повноважень Європарламенту — 5 років. Депутати нац. парламентів можуть бути одночасно членами Європарламенту. Не можуть бути обрані членами Європарламенту: міністри держав-учасниць, 20 європ. комісарів (члени Європейської комісії), члени Суду ЄС у Люксембурзі, служб, особи інституцій Європарламенту. Після 1.1 1995 кількість депутатів Європарламенту збільшилася від 567 (у 1994) до 626 (у 1999) у зв'язку з прийняттям до нього Австрії, Фінляндії та Швеції. Представництво держав — членів Європарламенту розподіляється за такою кількістю мандатів: Німеччина — 99, Франція, Італія і Великобританія — по 87, Іспанія — 64, Нідерланди — 31, Бельгія, Греція і Португалія — по 25, Швеція — 22, Австрія — 21, Фінляндія і Данія — по 16, Ірландія — 15, Люксембург — 6. Об'єднання Німеччини призвело до збільшення кількості депутатів цієї країни від 81 (скликання 1989-94) до 99 (скликання 1994-99), порушивши таким чином рівновагу між чотирма великими д-вами ЄС. Європарламент організовує свою роботу за аналогією з парламентом д-ви і має свою структуру. Це Президія Європарламенту у складі голови і 14 заступників; Парламентські комісії (їх 21), які готують проекти рішень; генеральний секретаріат, який займається адм.-тех. питаннями. В Є. п. немає делегацій від держав-членів і, відповідно, голосування по делегаціях. Депутати об'єднуються на основі парт, приналежності. В Європарламенті створено 9 політ, груп (група партій європ. соціалістів, група європ. народної партії, група «зелених» та ін.); 31 депутат не входить до груп. Групи мають певні прерогативи: власні ресурси, внесені до бюджету Європарламенту, окр. секретаріат. Представництво пост, к-тів Європарламенту розташоване в м. Брюсселі (Бельгія), але його сесії, які проходять щомісяця протягом тижня, проводяться у франц. м. Страсбурзі. Секретаріат розмішений у м. Люксембурзі. Європарламент аж до прийняття Єдиного європейського акта 1986 мав досить скромні права. Крім права одержання консультацій, він міг блокувати прийняття бюджету та вносити до нього поправки. Однак за Радою міністрів Співтовариств зберігалося право ігнорувати його думку. Значно розширив повноваження Європарламенту Маастрихтський договір 1992, за яким у його відносини з ін. органами ЄС запроваджено механізм «процедури спільних рішень». Згідно з цією процедурою, якщо Європарламент у ході другого читання відхиляє пропозиції переважною більшістю голосів, то Рада міністрів може прийняти його тільки одноголосним рішенням. Ін. правом, яке поки що не використовувалося, є право розпуску Комісії. Якщо парламент більшістю у 2/3 голосів засудить діяльність Європ. комісії, остання у повному складі повинна піти у відставку. Правила голосування у Європарламенті залежать від характеру рішення, що має бути прийнятим. Бюдж. питання, проекти поправок повинні зібрати 137 більшість голосів із заг. кількості 626 членів парламенту, а пропозиції щодо самих змін — абс. більшість поданих голосів. Прийняття вотуму недовіри і відхилення бюджету потребують більшості із загального числа 626 парламентарів і 2/3 поданих голосів. Ст. 94 внутрішнього регламенту Європарламенту зазначає, що голосування звичайно відбувається за допомогою піднятої руки.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ - (European Union), ЄС (EU) — міжнар. політ.- екон. об'єднання європ. держав. Сформувався на основі Європ. екон. співтовариства, Європейського об'єднання вугілля і сталі та Європейського товариства по атомній енергії. Правовою основою нового об'єднання є Договір про Європейський Союз, підписаний у лютому 1992 12 державами — членами Європейських співтовариств (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція) у м. Маастрихт (Нідерланди). Згодом цей договір було доповнено низкою протоколів та заяв з різних аспектів діяльності ЄС. 1998 до ЄС входило 15 держав: до перших 12 країн долучилися Австрія, Фінляндія і Швеція.Гол. засадами функціонування ЄС є: його договірна база; спільна зовн. політика, зокрема в галузі міжнар. безпеки держав-членів; співробітництво цих держав у внутр. і правовій політиці. Завдання ЄС: утворення тісного союзу народів Європи; сприяння збалансованому і стабільному екон. прогресові, особливо шляхом утворення європ. простору без внутр. кордонів; посилення екон. і соціальної взаємодії, утворення економічного і валютного союзу та єдиної валюти; утвердження власної ідентичності у міжнар. сфері, особливо шляхом проведення спільної зовн. політики і політики у галузі безпеки; розвиток співробітництва у сфері юстиції і внутр. справ; збереження і примноження заг. надбання. У своїй діяльності ЄС дотримує таких принципів: поважання нац. ідентичності держав-членів з дем. системами правління, поважання прав людини відповідно до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 і заг. принципів права Єв-роп. співтовариства (див. Європейське право) у поєднанні з конст. правом держав-членів. Осн. органом ЄС є Європейська комісія. Інституції ЄС — Європейський парламент, Рада міністрів Європейського Союзу, Європейський суд аудиторів (з компетенцією суду 1-ї інстанції) тощо. 14.VI 1994 підписано Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Місцеперебування ЄС — м. Брюссель (Бельгія). Див. також Маастрихтський договір 1992.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ - (European Court of Human Rights), ЄСПЛ (ECHR) — суд. орган у системі контролю за виконанням Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 138 державами-членами. Заснування Суду, осн. положення, які регулюють його діяльність та структуру, передбачені Конвенцією. Україна ратифікувала її 17.VII 1997. До листопада 1998 звернення держав та індивід, звернення фіз. осіб надходили до Суду через Європейську комісію з прав людини (ЄКПЛ). Вона вирішувала питання про прийнятність справи, за необхідності пропонувала сторонам дружньо врегулювати спір, а якщо на це сторони (сторона) не погоджувалися або такого врегулювання неможливо було досягти, Комісія передавала справу на розгляд ЄСПЛ. Останній розглядав спір по суті і виносив рішення, обов'язкові для сторін. Розгляд звернень держав та індивід, заяв можливий лише стосовно держав, які визнали спец, деклараціями право фіз. особи на індивід, звернення до ЄКПЛ, а також обов'язкову юрисдикцію Суду. ЄСПЛ був уповноважений надавати на запит Комітету міністрів Ради Європи консультат. висновки щодо тлумачення положень Європ. конвенції з прав людини. За Протоколом 11 до ЄКПЛ, який набув чинності 1.ХІ 1998, систему контролю за дотриманням Конвенції реформовано. Суд, який раніше діяв сесійно, став постійним. ЄКПЛ скасовано. Судді обираються (по одному від кожної країни-члена) на 6 років з можливістю переобрання. Д-ви і фіз. особи можуть звертатися безпосередньо до Суду. На різних стадіях розгляд справ здійснюють спеціально створювані органи Суду: комітети, палати, велика палата. Юрисдикція Суду і право фіз. особи на індивід, звернення визнаються д-вами актом ратифікації, без спец, декларації. За виконанням д-вою рішення Суду спостерігає Комітет міністрів РЄ. Місцеперебування Суду - м. Страсбург (Франція).

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК (ЄЦБ) (англ. European Central Bank (ECB) [jʊərəˈpiːən ˈsɛntr(ə)l bæŋk]) - центральний банк Європейського Союзу та Єврозони. ЄЦБ – головний елемент Європейської системи центральних банків, до складу якої, крім ЄЦБ, входять центральні банки країн Європейського валютного союзу (ЄВС). ЄЦБ розпочав роботу 1 червня 1998 р. Штаб-квартира розташована в Німеччині у Франкфурті-на-Майні. Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засадах незалежності від рішень національних держав і наддержавних органів ЄС. Головні функції ЄЦБ: 1) розробка та реалізація єдиної монетарної та валютної політики Єврозони; 2) утримання та управління офіційними валютними резе
рвами країн Єврозони; 3) емісія готівкового євро; 4) встановлення основних процентних ставок; 5) підтримка цінової стабільності в Єврозоні та рівня інфляції не вище 2% на рік

Єдина судова інформаційна система України – система інформатизації діяльності судів та державної судової адміністрації на підставі використання сукупності нормативно- правових, програмно-технічних та телекомунікаційних засобів,   що   забезпечують   збирання,   накопичення,   аналіз   та   зберігання інформації судової діяльності.

ЄДИНИЙ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ АКТ 1986 - (Single European Act 1986), ЄЄА 1986 (SEA 1986) — міжнар.-правовий документ. Підписаний 17.11 1986 у М.Люксембурзі і 28.11 1986 у м. Гаазі 12 д-вами — членами Європейських співтовариств (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Італія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Франція, ФРН). Набув чинності 1 .VII.1987. Складається з преамбули, 4 розділів і 34 статей. Як зазначено у преамбулі, мета ЄЄА 1986 — «продовжити справу, розпочату на основі установчих договорів про Європейські співтовариства, і трансформувати всю сукупність відносин між державами-членами в Європейський Союз...», «створити цей Європейский Союз на основі, поперше, Співтовариств, які функціонують за їхніми власними правилами, і, по-друге, європейського співробітництва у сфері зовнішньої політики». До найважливіших нововведень ЄЄА 1986 належать: 1) Договірне закріплення правового статусу гол. політ, органу Європейського Союзу — Європейської ради, до складу якої входять глави держав і урядів, а також президент Комісії Європейських співтовариств (ст. 2). 2) Нормат. закріплення європ. політ, союзу, визначення осн. напрямів і розгалуженого opr. механізму співробітництва держав-членів у сфері зовн. політики (ч. З ст. 1; ч. 2 ст. 3; ст. ЗО). Зокрема, з метою координації, зближення позицій та реалізації спільних дій держави-членивзяли на себе зобов'язання консультуватися з будь-якого питання зовн. політики, що становить взаємний інтерес. 3) Внесення до установчих договорів про Європ. співтовариства істотних змін, аналогічних положенням, викладеним у розд. II Акта: а) доповнення до Договору про Європейське об'єднання вугілля і сталі 1951 (ЄОВС), Договору про Європейське економічне співтовариство 1957 (ЄЕС) та Договору про Європейське товариство по атомній енергії 1957 (Євратом) передбачали створення при Європейському суді правосудця (ЄСП) «судового органу з компетенцією суду першої інстанції» (почав діяти 1989). До його повноважень віднесено розгляд певних видів позовів фіз. і юрид. осіб, зокрема: претензії службовців до керівництва відповідних органів Європ. співтовариств; справи, що стосуються виробництва і цін згідно з Договором про ЄОВС; справи, пов'язані з порушенням правил конкуренції (відповідно до ст. 173 і 175 Договору про ЄЕС), а також ухвалення з цих питань рішень, які у двомісячний строк можуть бути оскаржені до ЄСП; б) зміни до Договору про ЄЕС: значні модифікації інституц. характеру передбачають, зокрема, спрощення процедури прийняття Радою міністрів (РМ) деяких рішень через перехід від принципу одностайності до кваліфікованої більшості; збільшення повноважень Європейського парламенту шляхом запровадження механізму співробітництва з РМ у процесі ухвалення рішень; розширення компетенції Комісії Європ. співтовариств як координуючого органу через закріплення права висунення пропозицій (законод. ініціативи), а також широких викон. функцій щодо норм, прийнятих РМ; зміни щодо засад і політики Співтовариства передбачають створення внутр. (єдиного) ринку як «простору без внутрішніх кордонів, де забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталів» (ст. 13). З цією метою намічено поглиблення 140 співробітництва у сфері: соціальної політики, зокрема вирішення більшістю голосів у РМ питань удосконалення труд, відносин, охорони здоров'я та безпеки робітників; екон. і соціального зближення, у т. ч. скорочення розриву та усунення диспропорцій у розвитку між регіонами Співтовариства шляхом функц. зміни діяльності структур, фондів, Європейського інвестиційного банку та ін. фін. інструментів ЄС; зміцнення наук, і технол. бази європ. промсті та сприяння підвищенню її міжнар. конкурентоспроможності; охорони довкілля, зокрема збереження, захисту і поліпшення його якості, рац. використання природ, ресурсів.