СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЛІГА НАЦІЙ - (англ. League of Nations, франц. Societe des Nations) — міжнар. організація, що існувала в період між Першою і Другою світовими війнами. Утв. 1919. Осн. органи Л. Н. перебували в м. Женеві (Швейцарія). Статут Л. Н. був включений до Версальського мирного договору 1919 набув чинності 10.1 1920. Базувався на принципах колект. безпеки (спільних діях країн-членів проти агресора), застосування арбітраж, суду для вирішення 228 міжнар. спорів, скорочення озброєнь, відкритої дипломатії тощо. Хоча в Статуті остаточно не було закріплено юрид. заборони ведення війни і не дано визначення агресії, це, по суті, була перша спроба заснувати міжнар. механізм запобігання збройним конфліктам і збереження миру та безпеки у світі. Положення Статуту засвідчили істотний прогрес у питанні обмеження застосування війни як засобу вирішення спорів і конфліктів між д-вами. Члени Організації взяли на себе зобов'язання не застосовувати воєн, дій, доки спір не буде вирішено уповноваженими органами Л. Н. або шляхом третейського розгляду. У разі порушення цього зобов'язання ін. члени Ліги повинні були застосувати санкції, зокрема припинити всі торг, і фін. відносини з порушником. Осн. органи Л. Н. — Асамблея, Рада Л. Н. і Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем. Ряд питань одночасно належали до компетенції й Асамблеї, й Ради, деякі вирішувалися виключно Асамблеєю (прийом нових членів, затвердження бюджету Організації та ін.). Асамблея складалася з представників держав-членів (Статут Л. Н. підписали 44 д-ви). Чергові сесії Асамблеї відбувалися щорічно у вересні; передбачалася можливість скликання позачерг. сесій. Рада Ліги спочатку складалася з 4 пост, членів (Великобританії, Італії, Франції та Японії) і 4 непост. членів, які обиралися на певний строк. Пізніше склад Ради змінювався. Всі рішення Асамблеї і Ради, крім процедурних питань, мали прийматися одноголосно. Для виконання відповідних функцій у структурі Л. Н. були створені також Постійна палата міжнародного правосуддя (як суд. орган), Міжнародна організація праці, а також постійні та тимчасові комісії, зокрема постійна Мандатна комісія, яка була складовою частиною запровадженої Статутом Л. Н. мандатної системи управління колоніальними та підопічними територіями. Організація не змогла повністю реалізувати статутні положення, зокрема вжити ефективних заходів проти агрес. дій Німеччини, Італії та Японії, які призвели до розв'язання Другої світової війни 1939—45. Уряд УНР висував кандидатуру України на членство в Л. Н., проте її було відхилено. 23.ІІ 1921 Ліга прийняла до уваги неодноразові протести президента ЗУНР Є. Петрушевича і визнала, що Сх. Галичина знаходиться під військ, окупацією Польщі, а не під її юрисдикцією. У вересні 1933 на закритому засіданні Ради Л. Н. було розглянуто питання про голод в Україні. До Міжнар. Унії (Спілки) товариств Л. Н., яка була утворена для співпраці з Лігою та поширення її ідей, належали, зокрема, Укр. т-во для Л. Н. (діяло в 1921—24) і Західноукр. т-во Л. Н. їх діяльність сприяла поширенню інформації про Україну та українців у міжнар. колах. СРСР вступив до Л. Н. на запрошення 34 держав 1934 і був виключений з неї після розв'язання Рад. Союзом агресії проти Фінляндії 1939. Формально Ліга припинила свою діяльність 1946 згідно з рішенням Асамблеї Л. Н., хоча фактично перестала функціонувати ще до поч. Другої світ, війни. Уроки і досвід Л. Н. були враховані при утворенні Організації Об'єднаних Націй (ООН).

ЛІД-МЕНЕДЖЕР (англ. lead manager [liːd ˈmanɪdʒə]) - головний організатор позики – синдикованого кредиту або випуску цінних паперів. Функції Л.-м., зазвичай, бере на себе крупний інвестиційний банк (інвестиційна компанія), який формує склад, виражає інтереси учасників синдикату кредиторів і є гарантом позики. Конкретний банк, який буде Л.-м., як правило, обирає сам позичальник (емітент). Л.-м. здійснює управління синдикатом банків-дилерів, підбирає менеджерів позики та розміщує цінні папери. Зазвичай, Л.-м. одержує найбільшу частку випуску цінних паперів або синдикованої позики. Л.-м. бере на себе роль головного консультанта позичальника, а при проведенні сек’юритизації – і продавця активів

ЛІЗИНГ (англ. leasing [ˈliːsɪŋ]) - договір, згідно з яким надається у користування нерухомість, що придбана для цієї мети відповідно до вимог майбутнього користувача в обмін на винагороду у формі періодичних платежів, що компенсують вартість активу, крім вартості права покупки об’єкта та фінансових витрат. Майнові об’єкти, що надані у кредит, можуть використовуватись тільки у господарській діяльності особи. Договір фінансового лізингу повинен містити право купівлі об’єкта користувачем після закінчення дії договору