БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД (англ. deposit [dɪˈpɒzɪt]) - угода, відповідно до якої одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Слово «депозит» походить від лат. depositum – переданий на зберігання. У банківської практиці Б. в. розглядають як гроші або інші кошти в готівковій чи безготівковій формі, у національній або іноземній валюті, передані власником (фізичною або юридичною особою) або третьою особою до банку для зберігання або з метою одержання доходу (процентів) на встановлених договором умовах, з обов’язковим поверненням вкладнику. Договір Б. в. укладається в письмовій формі. Договір Б. в., в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка. Письмова форма договору Б. в. вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором Б. в. з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Б. в. поділяють на: вклади на вимогу (видача вкладу на першу вимогу) та строкові вклади (повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. Залучення депозиту також може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів