КАПІТУЛЯЦІЯ - (пізньолат. capitulatio — угода, домовленість щодо певних пунктів) — нерівноправні договори, що фіксували привілейований режим для іноземців порівняно з гр-нами д-ви перебування. Режим К. виник у Серед, віки у взаємовідносинах західноєвроп. країн з Османською імперією. Спочатку мав форму пільг іноземцям, дарованих тур. урядом в однобіч. порядку. У 18—19 ст. зх. країни почали використовувати К. як кабальні умови, що закріплювались у міжнар. договорах із залежними від них країнами (Алжир, Єгипет, Іран, Китай, Марокко, Туніс, Японія та ін.). К., зокрема, передбачали вилучення справ іноземців з місцевої крим. і цив. юрисдикції та передачу до їхніх консулів згідно із законами своєї д-ви. Подібне правозастосування гарантувало іноземцям непідсудність місц. судам. Водночас К. забезпечували представникам і гр-нам зх. держав широкі пільги у сфері торгівлі, мореплавства, місц. самоврядування, оподаткування. Нав'язуючи К., зх. д-ви виправдовували їх застосування нижчим рівнем держ.-правового розвитку залежних країн, їх нездатністю гарантувати безпеку і права іноз. підданих. Відміни режиму К. першою домоглася Японія у кін. 19 ст. Ін. країни звільнились від нього в ході нац.-визв. рухів у 1-й пол. 20 ст.