КЛАУЗУЛА ПРО НЕЗМІННІСТЬ ОБСТАВИН - (лат. clausula rebus sic stantibus) — застереження про те, шо коли порядок речей, який є необхід. умовою міжнар. договору, впродовж певного часу змінився настільки, що виконання договору стає неможливим або втрачає сенс, тоді незалежно від того, була ця умова чітко висловлена чи тільки малася на увазі, договір втрачає обов'язкову силу. За старим міжнар. правом передбачалося: кожний договір так чи інакше містить застереження про те, що він залишається чинним доти, доки обставини залишаються такими самими, як під час укладення договору (лат. rebus sic stantibus — доки обставини не змінилися). У сучас. міжнар. праві такий підхід вважається неприйнятним, оскільки підриває принцип стабільності міжнар. договорів та принцип pacta sunt 200 servanda (лат., букв. — договори повинні виконуватися). І хоча Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 не послуговується формулою «rebus sic stantibus», щоб уникнути асоціацій із застарілим розумінням цього положення, однак у ній закріплено можливість посилання на докорінну зміну обставин для припинення дії міжнар. договору. Так, відповідно до ст. 62 Конвенції припинити договір, посилаючись на докорінну зміну обставин, можна лише в разі, коли: 1) зміна стосувалася тільки обставин, які існували під час укладення договору; 2) зміна обставин мала фундам. характер; 3) зміна не могла бути передбачена учасниками договору під час його укладення; 4) обставини, що змінилися, мають становити суттєву основу згоди учасників договору на обов'язковість цього договору; 5) наслідки зміни обставин мають внести істотні корективи у сферу дії зобов'язань учасника договору, який посилається на докорінну зміну обставин; 6) зобов'язання за договором ще не було виконано (тобто вже виконані договори не підпадають під дію К. про н. о.). На фундам. зміну обставин можна посилатись і для призупинення договору. Разом з тим не можна посилатися на зміну обставин як на підставу припинення договору про держ. кордон, а також якщо докорінна зміна, на яку посилається учасник договору, є результатом порушення ним або зобов'язань за договором, або взятого ним міжнар. зобов'язання стосовно будь-якого ін. учасника договору. З погляду Міжнародного суду ООН (Великобританія проти Ісландії, 1973) ст. 62 Віден. конвенції 1969 віддзеркалює у цьому питанні норми міжнар. звичаєвого права.