КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО - сукупність між-нар.-правових норм і принципів, якими регулюється діяльність консульських установ, визначається їх правовий статус, функції, права та обов'язки. Джерелами К. п. є міжнар. договір, міжнар. звичай та зак-во окр. держав. До поч. 20 ст. К. п. було звичаєвим правом. У преамбулі Віденської конвенції про консульські зносини 1963 зазначено, що «норми міжнародного звичаєвого права продовжують регулювати питання, які прямо не передбачені положеннями даної конвенції». Сучасне К. п. стало конвенційним правом. До відповідних міжнар.-правових актів, крім згаданої Віден. конвенції про конс. зносини 1963, належать також Каракаська конвенція про консульські функції 1911 (укладена між Болівією, Венесуелою, Еквадором, Колумбією та Перу), Гаванська конвенція про консульських чиновників 1928 (її ратифікували 12 амер. держав). Європейська конвенція про консульські функції 1967, а також двосторонні конс, конвенції. Значний вплив на формування норм К. п. справляють акти міжнар. органів і нац. правові доктрини. Осн. правовими актами України в галузі К. п. є Консульський статут України, Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні (1993) тощо.