КОНФЕРЕНЦІЇ МІЖНАРОДНІ - форма міжнар. співробітництва щодо обговорення та вирішення важливих міжнар. проблем і прийняття по них відповідних рішень (резолюцій). К. м. поділяють на міжурядові та неурядові. Сучасна міжурядова конференція — це тимчас. орган держав-учасниць, який складається з офіц. представників щонайменше трьох держав, кожна з яких має один голос, з можливою участю спостерігачів від третіх держав, міжуряд. та неурядових організацій, які не мають права голосу. Міжуряд. конференції мають на меті узгоджені державами-учасницями цілі і звичайно закріплену в правилах процедури певну орг. структуру та компетенцію. Відмінність у назвах міжурядових конференцій (з'їзд, конгрес, конференція, форум, нарада) не має юридичного значення. Міжуряд. конференції бувають універсальними 221 (всесвітніми) або регіональними. В роботі перших має право брати участь будь-яка д-ва, других — делегації країн, що належать до певного політ.-геоф. регіону. Залежно від рівня конференції, який визначається важливістю питань або мірою їх готовності для обговорення та врегулювання, делегації, що направляються на неї, очолюють: глави держав та урядів (нарада на найвищому рівні), міністри закорд. справ, ін. офіц. особи. Міжуряд. конференції бувають також періодичними (збираються регулярно протягом певного часу), та ад хок (скликаються для вирішення питань разового характеру). Залежно від сфери діяльності розрізняють мирні, політ, екон., дип. та змішані міжурядові конференції. Вони скликаються для: підготовки та прийняття тексту того чи ін. міжнар. договору, в т. ч. установчого акта міжнар. організації (напр., Конференція 1945 у Сан-Франциско, на якій було прийнято Статут ООН; Конференція ООН з права міжнародних договорів 1968—69, на якій прийнято Віденську конвенцію про право міжнародних договорів 1969); обговорення певних міжнар. проблем і вироблення спільної заяви (напр., Тегеранська конференції) з прав людини 1968, Бухарестська конференція з питань народонаселення 1975); обміну думками та інформацією з певних проблем, а також вироблення рекомендацій (напр., Конференція ООН з використання науки і техніки в слаборозвинутих районах 1963 в Женеві). Конференцію звичайно відкриває представник приймаючої д-ви або організації, під егідою якої скликана конференція. Орг. питання (правила процедури, фінансування, роб. та офіц. мови, робота секретаріату тощо) вирішуються самими К. м. Рішення конференції приймаються або більшістю голосів — простою чи кваліфікованою, або шляхом консенсусу, акламацїї тощо. К. м., які скликаються під егідою ООН, керуються правилами процедури ГА ООН. Щодо неуряд. конференцій, то вони, як правило, мають наук, або громад, характер; їх учасниками є переважно представники неуряд. організацій або окр. особи з різних країн.