ПАНЄВРОПЕЇЗМ - політ.-прав. доктрина інтеграції європ. країн на федерат, засадах. Як ідея виникла після Першої світової війни 1914— 18. її сформулював граф Р. Куденхове-Калергі (Австрія) у своїй кн. «Пан-Європа» (1923), розвинувши в наст, книгах «Боротьба за Пан-Європу» та «Європа прокидається». 1925 тодішній прем'єр-міністр Франції Е. Ерріо обгрунтував думку про утворення Сполучених Штатів Європи. За ініціативою Р. Куденхове-Калергі 1926 у Відні відбувся 1-й Панєвропейський конгрес, на якому було засн. Панєвропейський союз. Його почес. президентом став франц. міністр закорд. справ А. Бріан. У травні 1930 він запропонував утворити Європ. Союз у рамках Ліги Націй. За його планом між європ. країнами мали бути встановлені федерат, відносини на зразок США. Проте план не підтримали уряди європ. держав, які побоювалися втратити свій суверенітет. Загострення міжнар. відносин у зв'язку з загрозою Другої світової війни зняло з порядку денного пан-європ. ідею. Вона знову постала у повоєн. час. 1946 за «Сполучені Штати Європи» висловився У. Черчілль. Того ж року представники груп Опору прийняли «Програму з 12 пунктів». У ній йшлося про необхідність утворення Європ. Союзу на федерат, засадах як частини загальносвіт. системи ООН. Країни — члени цього Союзу — мали передати частину своїх екон., політ, і військ, повноважень заг. органу федерації. У 1947—48 активізувався об'єднавчий процес; 1949 була утворена Рада Європи. Ідею інтеграції європ. країн підтримало в цей час багато впливових політ, діячів, зокрема міністр закорд. справ Франції Р. Шуман. Декларація Шумана 1950 стимулювала утворення Європейського об'єднання вугілля і стай, що у свою чергу стало передумовою заснування Європейського Союзу. Останній став орг.-прав. формою реалізації ідеї П. в сучас. період.