ПАРИЗЬКІ МИРНІ ДОГОВОРИ 1947 - міжнар. договори, укладені між двами, які перемогли у Другій світовій війні 1939—45, та кол. союзниками Німеччини в Європі — Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною, Фінляндією. Підписані в м. Парижі (Франція) 10.ІІ 1947, вступили в дію 15.IX 1947. Договір із кожною з п'яти переможених держав підписаний тими державами-переможницями, які перебували з нею у стані війни. УРСР 323 підписала договори 10.ІІ 1947, ратифікувала їх 13.ІХ 1947. Всі П. м. д. 1947 побудовані за одним типом. Вони складаються з преамбул і розділів, що стосуються тер., політ., військ, та екон. питань, репарацій і реституцій, а також заключних постанов, пов'язаних з виконанням і тлумаченням договору, порядком його ратифікації та вступу в дію. Договори з Болгарією, Румунією та Угорщиною включають спец, положення, що стосуються Дунаю, остаточний статус якого був визначений на конференції у Белграді в липні — серпні 1948. Усі П. м. д. 1947, крім мирного договору з Фінляндією (яка не була окупована), містять спец, постанови про строки виведення союз, військ. Мирний договір з Італією підписали 20 держав, що перебували у стані війни з нею: СРСР, Великобританія, США, Китай, Франція, Австралія, Бельгія, БРСР, Бразилія, Греція, Ефіопія, Індія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз, Польща, УРСР, Чехословаччина та Югославія. Тер. постанови договору (ч. 1) передбачали зміну італо-югосл. кордону на користь Югославії [до неї відійшли п-в Істрія, частина Юлійської Крайни, м. Фіуме (Рієка), м. Зара з прилеглими островами] та виділення вільної території Трієст (пізніше згідно з італо-югосл. угодою від 5.Х 1954 Трієст і зона з населенням бл. 290 тис. чол. були передані Італії, а зона з населенням бл. 70 тис. чол. — Югославії). Договір передбачав передачу Італією Додеканезьких о-вів Греції, незначні зміни франц.-італ. кордону на користь Франції на чотирьох ділянках (перевал Малий Сен-Бернар, плато Мон-Сені, Мон-Табор-Шабертон і невеличкі ділянки у верхів'ях річок Тіне, Везубія і Ройя). Політ, постанови договору (ч. 2) зобов'язали Італію забезпечити всім своїм гр-нам осн. свободи (свободу слова, друку, релігії, політ, переконань і публіч. зборів) та не допустити відродження фаш. орг-цій. Договір передбачав відмову Італії від колоній у Африці: Лівії (з 1951 — незалежна д-ва), Італійського Сомалі (в 1950—60 згідно з рішенням Ради з опіки ООН перебувало під управлінням Італії, а з 1960 — незалежна д-ва Сомалі), Еритреї (з 1952 — у складі Ефіопії; з 1993 — незалежна д-ва Еритрея). Італія визнавала незалежність і суверенітет Албанії та Ефіопії і відмовлялася від усіх прав та привілеїв, отриманих у результаті агресії проти цих держав. Договір (ч. 3) зобов'язав Італію забезпечити затримання та видачу для суду над ними військ, злочинців і гр-н союз, держав, які співробітничали з ворогом під час війни. Військ, постанови договору (ч. 4) змушували Італію знищити довгострокові укріплення та військ, споруди вздовж франц.-італійського та італо-югосл. кордонів, демілітаризувати деякі острови. Італії заборонялося виробляти атомну та деякі ін. види зброї і будувати нові військ.-мор. бази. За договором Італія була зобов'язана істотно скоротити свою армію та виплатити репарації від-повід. д-вам. Мирний договір з Румунією підписали 11 держав, що перебували в стані війни з нею: СРСР, Великобританія, США, Австралія, БРСР, Індія, Канада, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз, УРСР та Чехословаччина. Тер. постанови цього договору (ч. 1) передбачали відновлення кордонів Румунії станом на 1.1 1941, за винятком кордону з Угорщиною, який відновлювався станом на 1.1 1938 [тобто Трансільванія поверталася Румунії, а рішення Віденського 324 арбітражу 1940 (див. Віденські арбітражі 1938 і 1940) оголошено недійсним]. Рад.-рум. кордон встановлювався відповідно до рад.-рум. угоди від 28.VI 1940 та рад.-чехосл. угоди 29.VI 1945. Постанови з політ. питань договору (ч. 2) зобов'язували Румунію забезпечити своїм гр-нам осн. свободи (свободу слова, політ, переконань тощо) та заборонити відродження орг-цій, метою яких є позбавлення народу його дем. прав, а також забезпечити затримання і видачу для суду над ними військ, злочинців та гр-н союз, держав, які співробітничали з ворогом у період Другої світ, війни. За договором зменшувалась чисельність збройних сил Румунії та встановлювались репарації, які мала сплатити ця д-ва. Мирний договір з Болгарією підписали 12 держав, що перебували в стані війни з нею: СРСР, Великобританія, США, Австралія, БРСР, Греція, Індія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз, УРСР, Чехословаччина, Югославія. Тер. постанови договору (ч. 1) передбачали, що кордони Болгарії залишаються такими, якими вони існували на 1.1 1941. Політ, умови договору з Болгарією (ч. 2) аналогічні умовам договору з Румунією. Договір обмежував чисельність збройних сил Болгарії та зобов'язував її сплатити репарації. Мирний договір з Угорщиною підписали 12 держав, що перебувати в стані війни з нею: СРСР, Великобританія, США, Австралія, БРСР, Індія, Канада, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз, УРСР, Чехословаччина, Югославія. Тер. постанови договору (ч. 1) анулювали рішення Віденських арбітражів 1938 і 1940, залишали кордони Угорщини з Австрією, Румунією та Югославією такими, якими вони були станом на 1.1 1938. Кордон між Угорщиною та Чехословаччиною у районі Братислави зазнав невеликих змін на користь Чехословаччини. Політ, постанови договору (ч. 2) майже такі самі, як і в договорах з Румунією та Болгарією. Чисельність збройних сил Угорщини скорочувалась; також передбачалася виплата нею репарацій. Мирний договір з Фінляндією підписали 10 держав, що перебували в стані війни з нею: СРСР, Великобританія, Австралія, БРСР, Індія, Канада, Нова Зеландія, УРСР, Чехословаччина, Південно-Африканський Союз. Тер. постанови договору (ч. 1) встановлювали кордони Фінляндії станом на 1.1 1941 та підтверджували повернення Фінляндією СРСР області Петсамо (Печенга), яку Фінляндія уступила СРСР за мир. договорами від 14.X 1920 та 12.III 1940. Політ, постанови договору відновлювали з деякими змінами дію рад.-фін. договору від 12.III 1940 (ч. 2). СРСР відмовився від своїх прав на оренду п-ва Ханко, а Фінляндія підтвердила надання СРСР у користування та управління на правах оренди території у районі п-ва Порккала-Удд для створення військ.- мор. бази (1955 СРСР достроково відмовився від оренди). Водночас Фінляндія зобов'язувалася скоротити свої збройні сили та виплатити репарації.