ПІВНІЧНА РАДА - міжнар. регіон, організація консультат. характеру. Утв. Данією, Ісландією, Норвегією та Швецією у березні 1952. На нараді міністрів закорд. справ цих держав 15—16.III 1952 в м. Копенгагені (Данія) розроблено Статут П. р., який був схвалений парламентами країн — членів ради. Згодом до П. р. приєдналася Фінляндія (13.XII 1955). 23.ІІІ 1962 була підписана Гельсінська угода про співробітництво між державами-членами П. р., а 13.ІІ 1971 — Угода про внесення змін до Гельсінської угоди. Згідно із Статутом осн. метою П. р. є сприяння співробітництву між парламентами та урядами держав-членів з шир. кола питань (зак-во, культура, освіта, охорона довкілля, економіка, туризм тощо). Ост. роками до сфери співробітництва включено і питання зовн. політики та міжнар. безпеки, які раніше не розглядалися з причини членства Данії, Ісландії та Норвегії у НАТО. Гол. органи П. р. — Пленарна асамблея, Секретаріат та пост, комітети. Пленарна асамблея 332 (збирається на щорічні сесії) складається з 87 представників, що призначаються нац. парламентами держав-членів зі свого складу. З 1970 авт. регіони (Фарерські острови, Гренландія, Аландські о-ви) направляють до П. р. своїх депутатів. Представники Фарерських о-вів та Гренландії входять до складу дат. делегації, Аландських о-вів — фін. делегації. Майже 80 представників урядів держав-членів, у т. ч. представників місц. урядів авт. регіонів, беруть участь у щоріч. сесіях без права вирішального голосу. Пленарна асамблея приймає рекомендації і формулює постанови, що звернені до нац. урядів держав-членів, або до Північної ради міністрів, затверджує процедурні норми, визначає кількість комітетів і їх повноваження. Кожен член П. р. є одночасно членом одного з пост, комітетів (з економіки, соціальних питань, правових питань, культури, навкол. середовища, бюджету). 1971 утворено Північну раду міністрів як центр координації співробітництва пн. країн, а також співробітництва між урядами цих країн та П. р. Північна рада міністрів не є органом П. р. Це самост. організація, хоч і пов'язана з П. р. і певною мірою підконтрольна їй. До складу Пн. ради міністрів входять по одному міністру від кожної державичлена, а також від кожного авт. регіону. Голова ради (представник однієї з держав-членів) змінюється кожен рік. Засідання відбуваються у різному складі, залежно від питання, що обговорюється. Кожна д-ва призначає нац. міністра з питань пн. співробітництва. Рішення Ради міністрів приймаються одноголосно. Під егідою Пн. ради міністрів утв. бл. 40 інститутів, банків, ктів і груп експертів, яким доручено розвивати співробітництво в різних сферах сусп. життя (економіка, фінанси, торгівля, транспорт і зв'язок, культура і освіта, наука, соціальна сфера, охорона здоров'я, охорона довкілля). Найважливішими серед них є Північний інвестиційний банк та Північний проектний фонд (місцеперебування — м. Гельсінкі, Фінляндія). Сукупність цих організацій та інституцій становить систему співробітництва пн. держав. Роб. мови — датська, норвезька, шведська. Місцеперебування Секретаріату П. р. — м. Стокгольм (Швеція). Місцеперебування Секретаріату Пн. ради міністрів — м. Копенгаген.