ПОСТІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ НАД ПРИРОДНИМИ РЕСУРСАМИ - невід'ємне право кожної держави розпоряджатися власними природними ресурсами в інтересах свого нац. розвитку та благополуччя населення, у т. ч. націоналізувати іноз. власність навіть тоді, коли держава-попередниця або поперед, уряд взяли на себе зобов'язання, згідно з договором або контрактом, утримуватися від таких дій. Це право д-ви поширюється на всі її багатства, природні ресурси та екон. діяльність. П. с. над п. р. є принципом сучасного 343 міжнар. права, що становить невід'ємний елемент права націй на самовизначення. Він встановлений і розвинений у ряді док-тів ГА ООН, насамперед у резолюції «Постійний суверенітет над природними ресурсами» від 14.XIІ 1962 та Хартії економічних прав і обов'язків держав від 12.XIІ 1974, що визнаються як доказ існування П. с. над п. р. у формі звичаєвої норми міжнар. права загального характеру [юс когенс (лат. jus cogens — примусове право)]. Ці резолюції прийняті за ініціативою країн, що розвиваються, з метою встановлення екон. світового порядку на справедливих засадах, а саме — належним чином мають враховуватися права та обов'язки держав, згідно з міжнар. правом, і необхідність стимулювання міжнар. співробітництва в екон. розвитку цих країн. Юрид. характер резолюції ГА від 14.XIІ 1962 зумовлюється тим, що її прийнято майже одностайно (крім Франції), а також змістом положень її преамбули та основного тексту. Так, у преамбулі зазначено, що: статус П. с. над п. р. — «основний елемент права на самовизначення»; заходи щодо здійснення П. с. над п. р. мають грунтуватися на визнанні невід'ємного права всіх держав вільно розпоряджатися власними природ, багатствами і ресурсами відповідно до своїх нац. інтересів і поваги до екон. незалежності держав; ніщо не може впливати на права та обов'язки держав і урядів, які є правонаступниками майна, набутого до досягнення повного суверенітету кол. країнамиколоніями; екон. та фін. угоди між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, мають грунтуватися на принципах рівноправності та праві народів і націй на самовизначення; надання екон. і тех. допомоги, позик та іноз. інвестицій не повинно супроводжуватися умовами, що суперечать інтересам держав, які їх отримують; здійснення та посилення невід'ємного суверенітету держав над своїми природ, багатствами та ресурсами зміцнює їх екон. незалежність. Резолюція визначає принципи, якими мають керуватися д-ви у здійсненні П. с. над п. p., а саме: 1) право народів і націй на П. с. над п. р. повинно здійснюватися в інтересах їх нац. розвитку та добробуту населення держав; 2) розвідка та експлуатація таких ресурсів і розпорядження ними, як і ввезення з цією метою іноз. капіталу, мають здійснюватися відповідно до правил та умов, які народи й нації, за своїм рішенням, вважають необхідними або бажаними, для дозволу, обмеження або заборони такої діяльності; 3) використання ввезеного капіталу та прибутків від нього регулюється умовами спец, дозволу, нац. законами та міжнар. правом (отримані прибутки в усіх випадках мають розподілятися у пропорції, узгодженій між інвесторами та державою-отримувачем, причому необхідно вживати належ, заходів для того, щоб суверенітет цієї д-ви над її природними багатствами та ресурсами не порушувався); 4) націоналізація, експропріація або реквізиція мають здійснюватися з міркувань або мотивів сусп. вигоди, безпеки або нац. інтересів, що визнаються важливішими за суто особисті або приватні інтереси як гр-н, так і іноземців (у цих випадках власникові сплачується відповідна компенсація за правилами д-ви, яка вживає цих заходів, і відповідно до міжнар. права; якщо питання про компенсацію викликає спір, застосовуються усі можливості його вирішення в судових 344 інстанціях д-ви, котра вживає цих заходів; за угодою заінтересованих держав та ін. сторін спір може бути врегульований також в арбітраж, порядку або за міжнар. суд. рішенням); 5) здійсненню суверенітету народів і націй над їх природними багатствами та ресурсами повинна сприяти взаємна повага держав, що грунтується на суверенній рівності; 6) міжнар. співробітництво з метою екон. розвитку країн, що розвиваються, у вигляді держ. або приватних капіталовкладень, обміну товарами та послугами, тех. допомоги або обміну наук, даними повинно сприяти незалежному нац. розвитку цих країн і грунтуватися на повазі їх суверенітету над їх природ, багатствами та ресурсами; 7) порушення права народів і націй на суверенітет над їх природними багатствами та ресурсами суперечить духу і принципам Статуту ООН і перешкоджає розвиткові міжнар. співробітництва та підтриманню миру; 8) угоди про іноз. інвестиції, вільно укладені суверенними д-вами, мають сумлінно виконуватися. Д-ви та міжнар. організації повинні суворо й добросовісно додержувати суверенітету народів та націй над їх природ, багатствами й ресурсами відповідно до Статуту ООН і принципів цієї резолюції. Хартія екон. прав і обов'язків держав 1974 також визначила важливість П. с. над п. р. для екон. розвитку держав на справедливих засадах та підтримання міжнар. миру і безпеки. У ній встановлено, що кожна д-ва має право: а) регулювати і контролювати іноз. інвестиції в межах дії своєї нац. юрисдикції згідно з законами та постановами і відповідно до своїх нац. цілей та першочергових завдань; жодну д-ву не можна примушувати до надання пільгового режиму іноз. інвестиціям; б) регулювати і контролювати діяльність транснац. корпорацій у межах дії своєї нац. юрисдикції і вживати заходів до того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам і постановам та відповідала її екон. і соціальній політиці (транснац. корпорації не повинні втручатися у внутр. справи д-ви, що їх приймає); в) націоналізувати, експропріювати або передавати іноз. власність. У цьому випадку д-ва, що вживає таких заходів, повинна сплачувати відповідну компенсацію. Водночас, відповідно до ст. 1, спільної для Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 і Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966, «усі народи для досягнення своїх цілей можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнародного співробітництва, заснованого на принципі взаємної вигоди та міжнародного права. Жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений засобів існування, що належать йому». Отже, суверенітет д-ви на всі її багатства, природні ресурси та екон. діяльність полягає у тому, що вона ніколи не втрачає свою правоздатність змінити статус чи метод експлуатації своїх ресурсів, незважаючи на будь-які угоди (укладені або які можуть бути укладені) щодо їх експлуатації чи управління ними. П. с. над п. р. виник на противагу традиц. міжнар. праву, класична доктрина якого розглядала будьяке втручання в іноземну власність як порушення набутих прав, вважаючи такі дії незаконними актами. В наш час заходи щодо націоналізації або експропріації іноз. власності мають розглядатися як здійснення суверен, 345 права д-ви і, отже, як цілком законні акти, що становлять економічну сутність права націй на самовизначення. Ця важлива зміна підходу значною мірою вплинула на застосування норм відповідальності держав, особливо у сфері здійснення їх обов'язку щодо компенсації іноземцям, чию власність націоналізовано або передано ін. способом.