ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН - сукупність міжнар.-прав. принципів і норм, що регулюють структуру, функції, порядок формування та діяльність держ. органів, які здійснюють представництво у міжнар. відносинах. Основа П. з. з. виникла в давні часи переважно у вигляді звичаєвих норм міжнародного права, що розвивалися як посольське право. Сучасне П. з. з. як галузь міжнар. права регулює діяльність не тільки дип. та конс. представництв держав, що є його традиц. сферою, а й (опосередковано) внутрідерж. органів, які здійснюють зовн. функції д-ви (парламент, глава дви, глава уряду, уряд, відомство за-корд. справ та ін.). Воно включає у себе й нове коло учасників зовнішніх зносин — міжнар. організації, міжнародно визнані органи нац.-визв. рухів, державопод. утворення тощо. Важливим є регулювання П. з. з. нових форм участі держав у міжнар. спілкуванні, а саме спец, місій, делегацій держав на сесіях міжнар. організацій та на міжнар. конференціях, пост, представництв держав при міжнар. організаціях, делегацій спостерігачів та ін. П. з. з. регулюється низкою багатосторонніх договорів (Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961, Віденська конвенція про консульські зносини 1963, Конвенція про спеціальні місії 1969, Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975) і відповідно складається з 4 підгалузей: 1) дипломатичне право; 2) консульське право; 3) право спец, місій; 4) дип. право міжнар. організацій. Існують також численні дво-стор. угоди між д-вами, між міжнар. організаціями і д-вами та між міжнар. організаціями з питань забезпечення функц. діяльності їх органів у зовн. зносинах. Осн. мета П. з. з. — забезпечення права кожної д-ви на участь у міжнар. відносинах, представництво і захист її прав та закон, інтересів гр-н у цьому процесі. Центр, ланкою у системі П. з. з. є дип. право, яке містить норми міжнар. права, що регулюють порядок встановлення і здійснення офіц. міжнар. відносин між д-вами за допомогою їхніх пост, дипломатичних представництв (див. Агент дипломатичний, Агреман, Акредитація, Відклична грамота, Вірча грамота, Дипломатичні класи, Дипломатичні ранги, Персона нон грата та ін.). В дип. праві окреслено функції дип. представництв, а саме: здійснення представництва від імені своєї д-ви з питань офіц. відносин з державою-контрагентом; ведення переговорів; інформ. функція з метою заохочення дружніх відносин між акредитуючою д-вою і д-вою перебування та розвитку їх взаємовідносин у галузі економіки, науки і культури; конс, функції тощо. Складовою цієї підгалузі є комплекс зобов'язань держав щодо забезпечення належ, виконання функцій дип. представництв, передусім: надання представництвам відповідних приміщень, забезпечення їм свободи зносин з акредитуючою д-вою, користування дип. поштою та ін. засобами, свободи пересування дип. представників на тер. д-ви перебування тощо. Дип. право містить також комплекс норм, які встановлюють дипломатичні привілеї та імунітети з метою забезпечення норм, роботи дип. представництв та дип. агентів. Друга частина П. з. з. — 350 консульське право, що є сукупністю міжнар.-прав, норм, якими визначаються статус і форми діяльності консульських установ щодо захисту прав та інтересів д-ви, яку вони представляють, особливо її гр-н у стосунках з д-вою перебування з правових, екон., гуманіт., культурних та іїі. питань. Крім універсальних конвенц. норм, конс, відносини регулюються також двостор. консульськими конвенціями, в яких, зокрема, привілеї та імунітети консульств і конс, посад, осіб можуть бути ширшими, ніж це передбачено універсальними нормами. Певна специфика регулювання конс, права, зумовлена його функц. особливостями, як правило, узгоджується з нормами дип. права і П. з. з. у цілому. Конс, установи поділяються на конс, відділи дип. представництв та самост. конс, установи (генеральні консульства, консульства, віце-консульства та консульські агентства). їх очолюють відповідно завідувач конс, відділу дип. представництва, ген. консул, консул, віце-консул, конс, агент. Консульства утворюються за згодою д-ви перебування, як правило, у великих мор. портових містах або у районах перебування гр-н д-ви, яку представляє конс, установа, або у районах проживання її діаспори і взагалі там, де д-ва, до якої належить конс, установа, може мати особливі інтереси. Водночас конс, праву відомий інститут позаштатних, або почесних консулів. Вони відрізняються від штатних консулів тим, що: не перебувають на держ. службі; можуть бути як гр-нами акредитуючої д-ви, так і іноз. гр-нами; не отримують за виконання конс, функцій зарплати; можуть займатися будь-якою профес. або підприєм. діяльністю. Призначення консулів (штатних і позаштатних) супроводжується наданням консульського патенту за підписом глави відомства закорд. справ (а іноді глави д-ви), який передається дип. каналами д-ві перебування. Це призначення відбувається за згодою д-ви перебування, що має назву екзекватура, а відмова в ній не потребує мотивування. У двостор. конс, конвенції іноді передбачається необхідність поперед, запиту на призначення консулів, але і в цьому випадку потрібно отримати екзекватуру. На відміну від дип. представництв, у конс, установах передбачено лише дві категорії персоналу: а) конс, служб, особи (ген. консул, консул, віце-консул, конс, агент, секретар конс, установи, стажист та ін.) і б) працівники конс, установи, тобто будь-яка особа, зайнята виконанням адм. або тех. функцій. Осн. функціями конс, установ є: видача паспортів та віз; вирішення питань громадянства; конс, облік гр-н своєї д-ви, в т. ч. військ, облік; реєстрація актів громадян, стану; вчинення но-тар. дій; здійснення консульської легалізації; сприяння та надання необхід. допомоги капітанам суден у портах, тер. і внутр. водах д-ви перебування; прав, захист гр-н; передача спадкового майна. Конс, установи та їх служб, особи користуються консульськими імунітетами та привілеями. Порівняно з дип. привілеями та імунітетами обсяг їх звужений. Так, у разі скоєння консулами тяжких злочинів за постановою компетентних суд. органів д-ви перебування вони можуть бути притягнені до крим. відповідальності. І взагалі консули не підпадають під юрисдикцію д-ви перебування лише щодо дій, здійснюваних ними при виконанні своїх службових обов'язків. Дип. представництва (посольства) так само, як і конс, 351 установи, утворюються за взаєм. згодою заінтересованих держав і за умови міжнар.-прав, визнання д-ви де-юре, а для утворення конс, установ достатньо визнання д-ви де-факто. Якщо д-ви встановлюють між собою дипломатичні відносини, то це одночасно означає і можливість установлення конс, відносин. Розрив дип. відносин не призводить до автомат, припинення конс, відносин. Третьою частиною П. з. з. є право спеціальних місій. Згідно зі ст. 1 Конвенції про спеціальні місії 1969 така місія визначається як тимчасова, що представляє д-ву і направляється до іншої д-ви за згодою останньої для спільного розгляду певних питань або для виконання щодо неї певного завдання. Повноваження керівнику спец, місії надаються главою д-ви, главою уряду або главою відомства закорд. справ. На тер. іноз. д-ви представники спец, місій користуються дип. привілеями та імунітетами. Четверта частина П. з. з., на відміну від попередніх, які регулюють сферу двостор. відносин між д-вами, є вираженням багатостор. дипломатії, що здійснюється між д-вами і міжнар. організаціями та під час роботи міжнар. конференцій. Конвенційними нормами, якими регулюються ці відносини, визначається статус органів зовн. зносин держав за кордоном: а) пост, представництв держав при міжнар. організаціях; б) місій пост, спостерігачів при міжнар. організаціях; в) делегацій держав в органах і на сесіях міжнар. організацій та на міжнар. конференціях; г) делегацій спостерігачів в органах та на сесіях міжнар. організацій і на міжнар. конференціях. Привілеї та імунітети, що надаються дип. персоналу пост, представництв, аналогічні дипломатичним, у т. ч. особиста недоторканність членів персоналу. Д-ва, що приймає, зобов'язана переслідувати в крим. порядку осіб, котрі порушують принцип недоторканності осіб, які користуються міжнародним захистом.