ПРИНЦИП РІВНОПРАВНОСТІ І САМОВИЗНАЧЕННЯ НАРОДІВ - принцип заг. міжнар. права, згідно з яким усі народи мають право вільно без втручання ззовні визначати власний політ, статус і здійснювати свій соціальний, екон. та культур, розвиток. Кожна д-ва відповідно до Статуту ООН зобов'язана поважати це право. П. р. й с. н. належить до осн. принципів Статуту ООН, кодифікованих у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами 373 відповідно до Статуту ООН, 1970. Його зміст розкривається у контексті таких цілей Організації, як створення необхідних умов для встановлення дружніх відносин між д-вами, підтримання міжнар. миру і безпеки, розвитку міжнар., екон. та соціального співробітництва, поваги до дотримання прав людини, її осн. свобод. Так, у п. 2 ст. 1 Статуту визначається одна з цілей ООН — «розвивати дружні відносини між націями на основі поважання принципу рівноправності й самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення загального миру». А відповідно до ст. 55 «з метою створення умов стабільності й благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на поважанні принципу рівноправності та самовизначення народів» ООН сприяє: а) підвищенню рівня життя, повній зайнятості населення і умовам екон. та соціального прогресу і розвитку; б) вирішенню міжнар. проблем у галузі екон., соціальній, охорони здоров'я та ін.; міжнар. співробітництву в галузі культури й освіти; в) заг. поважанню і додержанню прав людини та осн. свобод для всіх, без різниці раси, статі, мови і релігії. 1950 ГА ООН визнала, що право народів та націй на самовизначення належить до осн. прав людини. 1954 вона розглянула питання про включення до права народів та націй на самовизначення такого елемента, як постійний суверенітет над природними ресурсами, і створила відповідну комісію, а 1962 на основі доповіді цієї комісії прийняла резолюцію, в якій встановлювалося невід'ємне право усіх держав вільно розпоряджатися своїми природ, багатствами та ресурсами. 1966 П. р. й с. н. включено як колект. право народу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 і Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966, де наголошується, що всі народи мають право на самовизначення, аотже, вільно встановлюють свій політ, статус і забезпечують екон., соціальний і культур, розвиток. Для досягнення своїх цілей кожний народ може вільно розпоряджатися своїми природ, багатствами та ресурсами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнар. екон. співробітництва, заснованого на принципі взаєм, вигоди, та з міжнар. права. Жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений засобів до існування, що належать йому. Всі д-ви, які беруть участь у згаданих Пактах, у т. ч. ті, що відповідають за управління несамовряд. та підопіч. територіями, повинні згідно з положеннями Статуту ООН заохочувати здійснення права на самовизначення та поважати це право. Отже, народи, подібно до держав та міжнар. організацій, визнаються у Пактах суб'єктами міжнар. права. Ключова роль П. р. й с. н. полягає в об'єднанні зусиль міжнар. співтовариства щодо ліквідації колоніалізму. Статут ООН у ст. 1 та 55 посилається на цей принцип як такий, шо застосовується до всіх народів, а не лише до народів несамовряд. та підопіч. територій відповідно до положень глав XI та XII. Дальший розвиток П. р. й с. н. пов'язаний із згаданою Декларацією 1970, що кодифікувала принципи міжнар. права, які стосуються друж. відносин та співробітництва між д-вами відповідно до Статуту ООН. У ній розширюється сфера самовизначення і встановлюється, що даний принцип застосовується як до народів несамовряд. 374 і підопіч. територій, так і до народів у межах незалежних держав. Так, кожна д-ва зобов'язана сприяти здійсненню П. р. й с. н., виявляти належну повагу до вільно вираженої юлі заінтересованих народів. У Декларації 1960 вказуються різні шляхи імплементації П. р. й с. н., що виходять за межі питань колоніалізму та є способами здійснення кожним народом права на самовизначення: створення суверен, і незалеж. д-ви, вільне приєднання до незалеж. д-ви або об'єднання з нею, встановлення будь-якого ін. політичного статусу, вільно визначеного народом. Саме в рамках зазначених способів, виходячи з П. р. й с. н., прийнято Декларацію про державний суверенітет України 1990 та Акт проголошення незалежності України 1991. Водночас Декларація 1970 застерігає від будь-яких дій, що вели б до розчленування або часткового порушення тер. цілісності або політ, єдності суверенних і незалеж. держав, які діють з дотриманням П. р. й с. н. і мають уряди, що представляють весь народ даної території, без різниш раси, віросповідання або колюру шкіри. Вказане положення повинно тлумачитися як таке, що містить застереження на користь існуючих або нещодавно утворених суверен, держав. У звичайному розумінні воно є нормою поведінки для всіх держав і певною гарантією, що будь-які питання, пов'язані із застосуванням Й. р. й с. н., будуть розглядатися ГА ООН як органом, компетентним застосовувати П. р. й с. н. та вирішувати, коли дане населення є народом, уповноваженим на це. Рішення ГА повинно узгоджуватися з таким осн. принципом міжнар. права і Статуту ООН, як принцип тер. цілісності й нац. єдності країн. Саме цим підходом характеризується у даному питанні практика ГА ООН.