ТЛУМАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ - встановлення істинного значення текстів договорів міжнародних і намірів сторін, закріплених у цих текстах. Т. м. д. забезпечує здійснення одного з фундам. принципів міжнар. права — пакта сунт серванда (лат. pacta sunt servanda — договори повинні виконуватися). Осн. положення міжнар. права щодо Т. м. д. містяться у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 (ст. 31, 32, 33), згодом були відтворені у Віденській конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 (ст. 31, 32, 33). Перше заг. правило: договір має тлумачитися добросовісно, у світлі надання термінам їх звичайного значення, переважного значення контексту для тлумачення договору, а також проведення тлумачення у світлі об'єкта та цілей договору (§ 1 ст. 31 Віденської конвенції 1969). Добросовісність (bona fides) у міжнар. праві для суб'єкта права означає чесність, нерозривність намірів, що декларуються, і справжніх цілей. Добросовісність у Т. м. д. — це щире прагнення з'ясувати зміст договору, закріпленого в тексті. Заг. вимога добросовісності посилюється презумпцією про те, що строки договору мають звичайне значення. Сам прикметник «звичайне» не може дати чіткої відповіді про значення терміна в кожному конкр. випадку. Для встановлення звичайного значення треба проводити лексичний, граматичний, семантичний аналіз. Сторони можуть надати деяким термінам не звичайного, а спец, значення. Для Т. м. д. на основі спец, значення треба аргументовано довести, що сторони мали саме такий намір (§ 4 ст. 31). Щоб уникнути ревізії договору під приводом тлумачення, перекручення його змісту, ставляться межі тлумачення у вигляді вимоги постійно звірятися з об'єктом та цілями договору. Особлива увага у праві міжнар. договорів приділяється розумінню того, що можна вважати контекстом договору. Це передусім власне текст міжнар. договору, включаючи його преамбулу, і додатки до нього. Крім того, як елементи контексту розглядаються: а) будь-яка угода, пов'язана з договором і укладена між учасниками у зв'язку з укладенням самого договору; б) будь-який док-т, складений одним або кількома учасниками договору у зв'язку з укладенням договору і прийнятий усіма ін. учасниками договору (§ 2 ст. 31). Якщо осн. засоби тлумачення не дають результатів, можна застосовувати т. з. підготовчі мат-ли (напрацьовані під час розробки договору), а також звертатися до обставин укладення договору. Ці засоби тлумачення кваліфікуються як допоміжні (ст. 32) і ніяк не можуть протиставлятися осн. засобам. Особливістю сучас. міжнар. договорів є те, що вони складаються з автентич. текстів двома і більше мовами. Автентичність текстів договору означає, що вони мають бути рівнозначними з юрид. погляду. Проте різні мови мають притаманні тільки їм способи передачі змісту і, крім того, обслуговують різні прав, системи з різними термінологією і прав, поняттями. Тому в сучасному міжнар. праві діють спец, норми тлумачення багато-мов. договорів. Усі тексти різними мовами є рівнодостовірними джерелами намірів та волі сторін у договорі, якщо останні встановили їх рівну автентичність (§ 1 ст. 33). Закріплюється презумпція: 444 терміни договору мають однаковий зміст різними мовами (§ 3 ст. 33). В разі констатації розбіжності значень термінів шляхом тлумачення з'ясовується таке значення терміна, яке з урахуванням об'єкта і цілей договору щонайкраще узгоджує всі тексти різними мовами (§ 4 ст. 33).