ШЕНГЕНСЬКА КОНВЕНЦІЯ 1990 - міжнар. угода про скасування на внутр. кордонах країн-учасниць усіх форм контролю. Підписана 19.УІ 1990 в замку Шенген (Люксембург) представниками урядів Бельгії, Люксембурга, Нідерландів, Німеччини та Франції. Набула чинності 1 .IX 1993. Базою для Конвенції стала Угода про поступове скасування перевірок на внутрішніх кордонах (1985), укладена цими ж країнами. Ш. к. 1990 складається з преамбули та 142 статей, об'єднаних у 8 розділів. Розд. І містить «нормидефініції», що використовуються у наст, статтях і розділах Конвенції. Норми розд. II закріплюють прав, режим вільного перетину кордонів між д-вами Шенгенської зони і вводять єдину (шенгенську) візу. Внутр. кордони між державами-учасницями дозволяється перетинати в будь-якому місці, не проходячи особистого контролю (ст. 2). Але принцип відкритості кордонів не є беззастережним, оскільки держава-учасниця може за певних обставин відновити прикорд. контроль з метою захисту громад, порядку або нац. безпеки. Передбачено заг. умови допуску іноземців у Шенгенську зону строком до З міс. (ст. 5), а також порядок проведення прикорд. контролю на зовн. кордонах (ст. 6). Іноземці, які мають шенген. візу, можуть вільно переміщуватися територією всіх країн зони за умови, що вони відповідають єдиним умовам в'їзду (ст. 19). У розд. III подано норми щодо основ поліц. співробітництва (ст. 39—47), про взаємну правову допомогу з крим. справ (ст. 48—53) тощо (ст. 59—66). Згідно з Конвенцією поліція однієї д-ви має право перетинати кордони і продовжувати спостереження або переслідування по гарячих слідах тих осіб, які підозрюються у вчиненні злочину або які втекли з місць позбавлення волі (ст. 40—41). Ост. дві глави розділу закріплюють прав, режим створення, володіння, користування і розпоряджання предметами, які сьогодні є найпоширенішими об'єктами або знаряддями злочинів: наркотики і психотропні засоби (ст. 70—76; ст. 77— 91). Розд. IV регулює процес утворення і функціонування єдиної інформ. Шенгенської системи, яка складається з комп'ютерних баз даних, що формуються і поповнюються кожною державою окремо, і знаходиться у м. Страсбурзі (Франція). У межах Шенген. зони створюється єдиний інформ. простір, який містить дані про осіб і предмети, котрі становлять інтерес для правоохор. органів. Ці дані доступні для дип. і коне, представництв усіх держав-учасниць (ст. 101), які на підставі ст. 6 можуть відмовити іноземцеві у праві на в'їзд до їхніх країн. Конвенція закріплює порядок перевезення і переміщення товарів (розд. V). Захисту права особи на охорону таємниці приват. життя в угоді спеціально присвячений розд. VI. У розд. VII передбачено заходи щодо забезпечення застосування Конвенції. Утворений згідно з угодою Шенген. викон. комітет затвердив понад 200 док-тів: «Про продовження єдиної візи» (1993), «Про видачу єдиної візи на кордоні» (1994), «Про транскордонне поліційне співтовариство у сфері запобігання і розслідування злочинів» (1998) та ін. З IV 1999 Шенгенські угоди та прийняті на їх основі нормат. акти інкорпоровано до прав, системи ЄС. На 2004 учасницями Ш. к. 1990 є: Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, 461 Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція та Швеція.