ЮС СТРІКТУМ - (лат. jus strictum — суворе право) — право, що витлумачено без будь-якої зміни і в найточнішому його розумінні; формула рим. права, що дозволяє протиставити суворо форм, застосуванню прав, норм більш поглиблене їх тлумачення з урахуванням вимог bona fides (лат. — добросовісності). У міжнар. праві поняття Ю. с. пов'язано з розвитком у ньому позитивіст, начала на противагу нормам, заснованим на реліг., етич., природних та ін. подібних засадах. Д-ви у цей період були єдиними суб'єктами міжнар. права, і міжнар. звичаєве право розвивалося передусім по лінії Ю. с, а саме як система прав, норм, які мали тлумачитися суворо і буквально. Тому міжнар. звичаєве право було типовим Ю. с. і у відповідних частинах залишається таким до нашого часу. Права в цій системі мали тенденцію трансформуватися в абсолютні права, однак таке їх жорстке здійснення не ототожнювалося із зловживанням правами. Так, майже абс. право імунітету дип. агентів за кордоном урівноважено абс. правом оголосити такого агента небажаною особою (персоною нон грата). Водночас тривала договірна практика держав призвела до того, що норми міжнар. права, виконання яких пов'язано із застосуванням принципу добросовісності або принципу неупередженості, поступово почали розглядатися у міжнар. угодах консенсуальними. В результаті в сучас. міжнар. договірному праві й міжнар. звичаєвому праві, що походить від договорів, Ю. с. значною мірою 472 трансформувалося в юс еквум, тобто в норми міжнар. права, які мають тлумачитися і застосовуватися розумно та неупереджено. Зокрема, це випливає з норм, які характеризують принцип визнання, а саме, що нові спільноти, котрі набувають міжнар. правосуб'єктності, мають вважатися такими, що визнаються юс еквум тією мірою, якою воно включено до міжнар. звичаєвого права.