ВЕРСАЛЬСЬКО-ВАШИНГТОНСЬКА СИСТЕМА - система міжнар. угод, визначена та ініційована державами-переможницями у 1-й світ, війні й укладена на Паризькій та Вашингтонській мирних конференціях: Версальський, Сен-Жерменський, Нейїсь-кий (усі—1919), Тріанонський, Севрський (обидва — 1920) мирні договори; Амер.-нім. договір 1921 (практично повторював Версальський, але без статей про Лігу Націй); Договір США, Великобританії, Франції та Японії 1921 про спільний захист прав на о-ви у Тихому ок.; Договір США, Великобританії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю 1922 про суверенітет, тер. і адм. недоторканність Китаю; Договір США, Великобританії, Японії, Франції та Італії 1922 про обмеження мор. озброєнь; ряд ін. міжнар. угод. Безпосередньо України стосувалися договори, тексти яких вироблялися на Паризькій мирній конференції, що почалася 16.1 1919 і тривала (з перервами) рівно рік. У дебатах брали участь представники 32 офіційно запрошених країн. Але держави-переможниці тримали осторонь численні делегації від новоутв. держав на тер. колишньої Рос. імперії (від «Російської політичної наради» у Парижі, УНР, ЗУНР, Білоруської нар. республіки, Республіки горців Північного Кавказу, Естонії, Литви, Латвії, Грузії, Вірменії, Азербайджану тощо). Не запрошувалися на конференцію і рад. уряди. Однак більшості з тих, хто приїхав до Парижа без запрошення, було надано можливість висловити свої пропозиції. Головував на конференції прем'єрміністр Франції Ж. Клемансо, а вищий її орган постійно змінювався: спочатку це була Рада десяти, з березня — Рада чотирьох (Ж. Клемансо; англ. прем'єр-міністр Д. Ллойд Джордж, президент США В. Вільсон і прем'єр-міністр Італії В. Орландо, якого у травні змінив Ф. Нітті), з червня 1919 — Рада п'яти (з представником від Японії маркізом К. Сайондзі). «Російське питання» стало одним з головних на конференції. Однак сподівання Директорії УНР та керівників ЗУНР на «гарячу підтримку» Антантою ідеї незалежності України виявилися марними, як і зусилля представників УНР та ЗУНР у Парижі А. Марголіна та В. Паней-ка. Рішення конференції були згубними не лише для укр. нац.-визв. руху, а й для розбудови укр. державності взагалі. Країни Антанти спочатку виступили з ініціативою скликання конференції усіх урядів державних новоутворень кол. Рос. імперії на Принцевих о-вах, а потім від цього відмовилися. Нічого позитивного не принесли Україні і направлені до неї у лютому—квітні 1919 35 В. Вільсоном місії Нулянса, Бартелемі, Боти, Булліта. Результати переговорів Бул-літа з представниками ЗУНР і Директорії навіть не були оприлюднені, а Ж. Клемансо і Д. Ллойд Джордж офіційно від них відмежувалися. Зазнав краху і висунутий у квітні план Ф. Нансена, який мав на меті певну підтримку втягнутих у громадян, війну народів Росії. У червні Париз. конференція фактично визнала омський уряд О. Колчака і відмовилася зробити те саме щодо України та Білорусі. Вона підтримувала Польщу, Фінляндію, Румунію, визнала автономію Естонії, Литви, Латвії, дозволила Денікіну закупівлю зброї у Німеччині, всіляко заохочувала Юденича у його наступі на Петроград, врешті-решт, де-факто визнала уряди Азербайджану, Грузії і Вірменії, а від Директорії вимагала підпорядкування рос. білогвардійщині. 12.XII 1919 Рада п'яти встановила «санітарний кордон» навколо Росії, а 16.1 1920 скасувала це рішення. Саме Париз. мирна конференція санкціонувала загарбання Румунією Пн. Буковини і Бессарабії, Чехословаччиною — Закарпатської України, Польщею — Сх. Галичини і Зх. Волині. Антанта і США відкрито знехтували законними правами українців, хорватів, словаків, словенців, албанців.