BONA FIDES - термін рим. приватного права, який складається з двох значень: 1) Fides (лат.) — віра, довіра, власна чесність і довіра до чесності ін. осіб, дотримання даної обіцянки, слова. Означає також моральний обов'язок усіх людей виконати своє зобов'язання, у чому б воно не полягало. Оскільки відносини між рим. гр-нами і перегри-нами (особами поза статусом рим. грнина) не мали правового значення, то принцип fides за таких обставин набував сили правового, тобто таке зобов'язання ставало ніби правовим. Тому fides з часом стала засадою усіх правовідносин, що складалися між рим. гр-нами та перегринами. 2) Слово bona (лат.) — добра совість, добросовісний — з'явилося перед терміном fides пізніше. Спочатку цей принцип застосовувався до неформ, договорів, а потім поширився на всі зобов'язальні відносини, речове право, судочинство та ін. У таких випадках В. f. набувала конкр. значення: напр., possessor bona fides — добросовісний володілець; у спадковому праві fidei commissum — один з видів заповідальних відказів. В. f. протиставлялася поняттю mala fides — близький до обману, недобросовісний. В. f. застосовується також у сучасному міжнар. праві при тлумаченні і виконанні міжнар. обов'язків у межах, визначених правом. Він означає сумлінність у ставленні до взятих зобов'язань. У п. 2 ст. 2 Статуту ООН міститься вимога, щоб члени цієї організації сумлінно виконували взяті на себе зобов'язання. Принципу сумлінності надано значення загальної норми, яка регулює сукупність міжнар. відносин. Особливо важливим він є у праві міжнар. договорів. Принцип сумлінності у виконанні своїх обов'язків було підтверджено Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969, ст. 26 якої гласить: «Чинні договори є обов'язковими для сторін і мають виконуватися ними сумлінно». Чимало посилань на принцип сумлінності (його виконання або невиконання) зустрічається у повсякден. практиці міжнар. відносин. Ця норма закріплена у ст. 12 Закону «Про міжнародні договори України» (1993).