ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ ВУГІЛЛЯ І СТАЛІ - (European Coal and Steel Community), ЄОВС (ECSC) — регіональна екон. організація, що об'єднала металургійну, залізорудну та кам'яновугільну промисловість ряду західноєвроп. країн. Створено за ініціативою міністра закорд. справ Франції Р. Шумана відповідно до договору, укладеного в Парижі 18.IV 1951 між Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Францією, ФРН на 50 років (набув чинності 25.VII 1952). З 1973 до нього приєдналися Великобританія, Данія та Ірландія, аз 1981 — Греція. Спочатку ЄОВС мало окрему викон. комісію — Вищий керівний орган, а 1967 здійснення функцій вищих органів цього об'єднання, як і ін. Європейських співтовариств, було передано кер. органам Європ. екон. співтовариства (ЄЕС): Європейському парламенту, Європейській Раді, Європейській комісії та Європейському суду. Тепер кер. функції здійснюються органами, створеними згідно з Договором про Європейг ський Союз (Маастрихтський договір 1992). У 1994 між Урядом України і Європейською комісією укладено угоду про створення контактної групи по вугіллю і сталі. У 2002 закінчується строк дії Паризького договору про ЄОВС.

ЄВРОПЕЙСЬКЕ ПРАВО - 1) У широкому розумінні — сукупність правових норм, що містяться в актах практично всіх європ. міжнар. організацій. У цьому значенні Є. п. фактично є регіон, міжнародним правом. 2) У вузькому розумінні — сукупність правових норм, які містяться в актах Європейського Союзу та Європейських співтовариств (Європейського об'єднання вугілля і сталі, Європейського економічного співтовариства, Європейського товариства по атомній енергії). У цьому значенні Є. п., на думку фахівців, уже помітно відійшло від класич. міжнар. права і формується як автономний, новий і специф. правовий феномен. Історія розвитку Є. п. починається з утворення Ради Європи (1949) і трьох європ. співтовариств — 131 Європ. об'єднання вугілля і сталі (1951), Європ. екон. співтовариства («Спільного ринку», 1957), перейменованого пізніше у Європ. співтовариство, і Європ. товариства по атомній енергії (1957). Етапною подією на цьому шляху стала трансформація співтовариств 1992 у Європейський Союз на основі Договору про Європейський Союз (див. Маастрихтський договір 1992) та реформування цього Союзу 1997 відповідно до Амстердамського договору про зміни Договору про Європейський Союз, договорів, що стосувалися заснування європ. співтовариств, та ряду пов'язаних з ними актів. Свій внесок у розвиток Є. п. зробили також ін. численні європ. міжнар. організації. Сьогодні Є. п. є важливим інструментом забезпечення інтеграц. процесів у Європі. Очевидно, що його роль зростатиме з огляду на перспективи розширення кількості членів Європ. Союзу і посилення його впливу на європ. справи. Воно має свій предмет і метод правового регулювання. Стосовно предмета найбільш розгалуженим є масив норм, якими регулюються екон. відносини на континенті (торгівля, банк, та інвестиц. операції тощо). Актами відповідних європ. організацій регламентуються також відносини у питаннях прав і свобод людини, громадянства, соціальної політики, екології, правосуддя, боротьби зі злочинністю тощо. Як комплексна галузь Є. п. інтегрує норми різних галузей права: публічного і приватного, традиційних і нових. Це ж стосується і методів правового регулювання. Є. п. генетично пов'язане з міжнар. і нац. правом. Останні справляють відповідний вплив на розвиток Є. п. і навпаки. Разом з тим варто зазначити, що у правовій системі Європ. Союзу і європ. співтовариств з багатьох питань діє принцип пріоритету Є. п. стосовно нац. права держав-членів. Відповідно до цього держава-член не повинна ухвалювати правові акти, які не узгоджуються з правом співтовариства. Це обґрунтовується вимогами розподілу праці між співтовариствами, з одного боку, і державами-членами — з іншого, а також потребами європ. інтеграції. Вказаний принцип є також однією з ознак, за якою відбувається розмежування між міжнар. правом і правом європ. співтовариств. Якщо в міжнар. праві вихідним принципом є суверенітет д-ви, то в Є. п. — пріоритет інтересів співтовариств. У межах цих співтовариств положення міжнар. права дедалі більше заміщуються їх власним правом і авт. правопорядком. Заг. принципи міжнар. права тут діють переважно тоді, коли є прогалини у праві європ. співтовариств. Специфіка взаємовідносин Є. п. з міжнар. і нац. правом позначилася і на особливостях джерел Є. п. Ці джерела стосовно права європ. співтовариств поділяються на дві групи — первинне право і вторинне право. Така класифікація широко підтримується фахівцями, її дотримується у своїй діяльності Суд європейських співтовариств. Первинне право — це насамперед установчі договори, які відіграють роль осн. законів («конституцій»). До джерел цього права, зокрема, належить Договір про Європ. об'єднання вугілля і сталі (1951), два Римські договори 1957 про Європ. екон. співтовариство і про Європ. товариство по атомній енергії, Маастрихт, договір 1992, Єдиний європейський акт 1986 тощо. Складовими елементами первин, права є, крім 132 того, ін. важливі договори (акти), а також правові звичаї і традиції, які досить часто знаходять своє відображення у заявах, деклараціях, програмах співтовариств. Вторинне право — це правові акти, що ухвалюються органами співтовариств у порядку реалізації і конкретизації актів первин, права. Акти вторин. права не повинні суперечити актам первин, права. Масив актів вторин. права значно більший за масив первин, права. До актів вторин. права, зокрема, належать регламенти, директиви, рішення, рекомендації, висновки тощо. Вони є складовою частиною заг. ієрархічної системи Є. п., що перебуває на стадії галузевого формування. Є. п. є не тільки галуззю права, а й наук, та навч. дисципліною. Наука Є. п. вивчає історію розвитку цього права, його структуру і внутр. закономірності функціонування, шляхи підвищення ефективності, перспективи розвитку тощо. В Україні відповідні дослідження стосуються гол. чин. питань трансформації та імплементації норм Є. п. у нац. зак-во. Як навч. дисципліна Є. п. вивчається у багатьох унтах Європи.

ЄВРОПЕЙСЬКЕ СПІВТОВАРИСТВО - (European Community), ЄС (EC) - міжнар. регіональна організація європ. держав. Разом з Європейським об'єднанням вугілля і сталі (ЄОВС) та Європейським товариством по атомній енергії (Євратом) є інституц. основою Європейського Союзу. До складу ЄС входять 15 держав: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція, ФРН (усі — з часу заснування), Великобританія, Данія, Ірландія (всі — з 1973), Греція (з 1981), Іспанія, Португалія (обидві — з 1986), Австрія, Фінляндія, Швеція (всі - з 1995). ЄС засновано 25.III 1957 у Римі шляхом підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) — Римського договору 1957. Осн. завданнями ЄЕС були: запровадження спільного ринку шляхом поступового скасування між державами-членами мит. зборів та кількісних обмежень для ввезення і вивезення товарів; встановлення спільного мит. тарифу та узгодження торг, політики щодо третіх країн; усунення перешкод для вільного руху роб. сили, товарів і послуг між державами-членами; проведення єдиної політики в галузі с. г. і тр-ту; координація екон., соціальної, валютної та інвестиц. політики тощо. Згідно з положеннями т. з. Договору про злиття 1965, укладеного 6 державами — членами ЄЕС, ЄОВС та Євратому 8.IV 1965 у м. Брюсселі (Бельгія), було створено єдині для ЄОВС, ЄЕС та Євратому Раду і Комісію Європ. співтовариств, Рахункову палату, бюджет тощо. Суттєві доповнення до Римського договору 1957 внесені відповідно до положень Договору про Європейський Союз 1992 — Маастрихтського договору 1992, який набув чинності 1.ХІ 1993. Згідно з розд. II цього документа ЄЕС перетворено на Європейське співтовариство, що було зумовлено необхідністю адекватнішого відображення сфери діяльності ЄС (вирішення не лише економічних, а й політ, та ін. питань). Зміна термінології означала і нову якість інтеграції: ЄС, крім спільного ринку, базується також на екон. та валют, союзі. Значно 133 розширено і предметну компетенцію ЄС, зокрема шляхом включення до неї напрямів, що раніше були предметом виключно внутрішньодерж. регулювання (політика щодо охорони довкілля, співробітництво в галузі досліджень і технологій, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, туризму, енергетики, зміцнення і розвиток системи трансєвроп. комунікац. мереж). Запроваджено громадянство Європейського Союзу. В жовтні 1997 в м. Амстердамі (Нідерланди) главами держав і урядів підписано Договір про внесення змін до Договору про Європейський Союз 1992, установчих договорів Європейських співтовариств та ряду пов'язаних з ними актів (Амстердамський договір 1997). Осн. нововведення: зміцнення прав і свобод людини; посилення соціальної політики і зайнятості; дальший розвиток інституту громадянства Європ. Союзу; включення до правопорядку ЄС Шенгенських домовленостей (Протокол № 2); розвиток СЗППБ, зокрема запровадження посади Верх, представника з питань СЗППБ; дальше зміцнення інститутів та ін. органів ЄС, насамперед Європейського парламенту (Європарламен-ту); посилення співробітництва у питаннях свободи пересування осіб, притулку та імміграції. Характерною особливістю ЄС є розвинений у його рамках новий правопорядок, що має ознаки як міжнар. права, так і нац. правової системи. Гол. інституції ЄС — Європарламент, Рада міністрів Європейського Союзу, Європейська комісія, Європейський суд аудиторів. Функціонують також консультат. органи — Екон. і соціальний комітет (ЕСК) і Комітет регіонів. До інституц. системи ЄС входять також Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейська система центральних банків (ЄСІДБ) та Європейський центральний банк (ЄЦБ), Суд першої інстанції та омбудсман. Найвищим політ, органом ЄС є створена 1986 Європ. рада. Вона покликана надавати необхідний імпульс розвиткові ЄС, визначає його заг. політ, орієнтири. ЄС наділене міжнар. правовою суб'єктністю (ст. 210 Рим. договору), компетентне укладати угоди з третіми країнами, зокрема, про входження останніх до ЄС як асоційованих членів (ст. 238). Стратегія інтеграції України до ЄС, затв. указом Президента України від 11.VI 1998, передбачає асоційоване, а в перспективі й повноправне членство в Співтоваристві. Основою договірно-правової бази відносин між Україною та ЄС є укладена у м. Люксембурзі 16.VII 1994 Угода про партнерство і співробітництво (чинна з 1 .III 1998).

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ОРДЕР НА АРЕШТ - суд. рішення, на підставі якого здійснюється примус, видача осіб з території однієї держави — члена ЄС на територію ін. держави-члена з метою притягнення до крим. відповідальності й покарання. Порядок видачі та застосування ордера регламентується Рамковим рішенням Ради ЄС «Про європейський ордер на арешт і процедури передачі осіб між державами-членами» від 13.VI.2002. Сфера дії Є. о. на а. поширюється на діяння, щодо яких закон держави-члена, що видає ордер, передбачає покарання, пов'язане з позбавленням волі на строк не менше 12 міс. або, якщо покарання вже призначене, — стосовно 134 обвинувальних вироків, які передбачають позбавлення волі на строк не менш як 4 міс. Передача особи на підставі Є. о. на а. Має здійснюватися без перевірки на предмет подвійної злочинності діяння, якщо зазначені нижче злочини караються в д-ві, що є членом ЄС і видає Є. о. на а., позбавленням волі на строк не менш як 3 роки: участь у злочин, орг-ції; тероризм; торгівля людьми; сексуальна експлуатація дітей і дит. порнографія; незаконна торгівля наркот. засобами і психотроп. речовинами; незаконна торгівля зброєю, боєприпасами та вибух, речовинами; корупція; обманні (шахрайські) дії, в т. ч. такі, що завдають шкоди фін. інтересам ЄС; відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом; підробка грошей, включаючи підробку євро; кіберзлочинність; злочини проти довкілля; надання допомоги в незакон. в'їзді та перебуванні; умисне вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; незаконна торгівля люд. органами і тканинами; викрадення людини, незаконне позбавлення волі й захоплення заручника; расизм і ксенофобія; викрадення, вчинені організовано або із застосуванням зброї; незаконна торгівля культур, цінностями; шахрайство; рекет і вимагання грошей; виготовлення підробної та пірат, продукції; виготовлення фальшивих адм. док-тів і торгівля ними; підробка платіж, засобів; незаконна торгівля гормональними засобами та ін. стимуляторами; незаконна торгівля ядер, і радіоакт. матеріалами; торгівля викраденими трансп. засобами; зґвалтування; підпал; угон літака чи корабля; саботаж; злочини, що підпадають під юрисдикцію Міжнар. крим. суду. Стосовно ін. злочинів передача особи може здійснюватися за умови, що діяння, які були підставою для видачі Є. о. на а., є злочином згідно з правом держави-члена, що виконує ордер. У ст. З Рамк. рішення Ради ЄС наведені підстави, за наявності яких Є. о. на а. не підлягає виконанню: 1) якщо злочин, що є підставою для видачі ордера, підпадає під амністію в д-ві, яка є членом ЄС і виконує його, за умови, що остання мала право самостійно проводити крим. переслідування за цей злочин згідно з нац. крим. зак-вом; 2) якщо стосовно особи — об'єкта ордера будь-якою державою-членом був винесений остаточний вирок за ті самі діяння і, в разі засудження особи, покарання було відбуто, перебуває у процесі виконання або не може бути виконане за зак-вом держави-члена, яка винесла обвинувальний вирок; 3) якщо згідно із зак-вом д-ви, що виконує ордер, особа - об'єкт ордера через свій вік не може бути притягнута до крим. відповідальності за діяння, які слугують підставою для видачі ордера. У ст. 4 Рамк. рішення наведені підстави можливої відмови виконувати Є. о. на а. (на розсуд суд. органу, що виконує ордер), якщо: 1) особа — об'єкт ордера переслідується в д-ві, що є членом ЄС і виконує ордер, за те саме діяння; 2) згідноіз зак-вом державичлена, що виконує ордер, сплив строк позов, давності; 3) стосовно особи — об'єкта ордера будь-якою третьою країною було винесено суд. рішення за фактом вчинення тих самих діянь, за умови, що в разі засудження особи покарання було відбуто, перебуває у процесі виконання або не може бути виконане згідно із законодавством країни, яка винесла обвинувальний вирок, тощо. Є. о. на а. містить таку інформацію: 1) відомості про особу, що 135 розшукується, та її громадянство; 2) назва, адреса, номери телефону і факсу, електронна адреса суд. органу, що видає ордер; 3) відомості про наявність вироку, ордера на арешт або будь-якого ін. суд. рішення, що підлягає виконанню; 4) характер та юрид. класифікація злочину; 5) опис обставин його вчинення, у т. ч. місця, часу і міри участі в ньому особи, що розшукується; 6) призначене покарання (за наявності вироку) або покарання, передбачене за вчинення злочину законом держави-члена, що видає ордер; 7) ін. наслідки злочину. Ст. 17 Рамк. рішення визначено процедури і строки прийняття рішення про виконання Є. о. на а. Якщо особа — об'єкт ордера погоджується на свою передачу, рішення про виконання ордера приймається протягом 10 днів після надання нею згоди. В ін. Випадках рішення про виконання Є. о. на а. має бути прийняте протягом 60 днів з моменту затримання особи. В особливих ситуаціях, коли ордер неможливо виконати в зазначені строки, суд. орган, що виконує ордер, повинен негайно повідомити про це суд. орган, що його видав, і зазначити причини затримки. В такому випадку строки можуть бути продовжені на ЗО днів. Будь-яка відмова у виконанні Є. о. на а. має бути мотивована. Передача особи — об'єкта ордера здійснюється не пізніш як через 10 днів після прийняття рішення про виконання ордера. Якщо передача особи протягом цього строку є неможливою з форс-мажорних обставин у тій чи ін. д-ві, що є членом ЄС, суд. органи, які видали і виконують ордер, повинні узгодити нову дату передачі й передати особу не пізніш як через 10 днів після такого узгодження. Як виняток допускається тимчас. відстрочення передачі із серйозних гуманітар. причин, напр., коли є підстави вважати, що передача особи може створити пряму загрозу її життю або здоров'ю. Виконання Є. о. на а. здійснюється тоді, коли відпадуть зазначені причини. В такому разі особа має бути передана протягом 10 днів після узгодження нової дати. На прохання суд. органу, що видає Є. о. на а., або за власною ініціативою суд. орган, що виконує ордер, згідно зі своїм внутр. зак-вом, вилучає і передає предмети, які можуть слугувати речовими доказами або були набуті особою — об'єктом ордера злочин, шляхом. Витрати, пов'язані з виконанням Є. о. на а. на території держави-члена, що виконує ордер, несе ця д-ва.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ - (англ. European Parliament, франц. Parlement euroрееn), Європарламент (Europarliament, Euro-parlement) — консультат. і рекомендац. орган Європейського Союзу (ЄС). Його попередник — Загальна асамблея Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). її повноваження були обмежені, делегати призначалися, а не обиралися населенням. З утворенням 1957 Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського товариства по атомній енергії (Євратом) було вирішено створити одну асамблею для всіх трьох співтовариств. Спочатку вона називалась Європейською парламентською асамблеєю, а з 1962 — Європейським парламентом. Значне посилення 136 авторитету Європарламенту сталося 1979, коли вибори до нього почали відбуватися шляхом прямого і заг. голосування населення держав — членів співтовариств. Юрид. основою для цього став Акт про вибори представників до Європар-ламенту шляхом прямих і заг. виборів, положення якого замінили ст. 138 Договору про ЄЕС і відповідні статті ін. устан. док-тів. Строк повноважень Європарламенту — 5 років. Депутати нац. парламентів можуть бути одночасно членами Європарламенту. Не можуть бути обрані членами Європарламенту: міністри держав-учасниць, 20 європ. комісарів (члени Європейської комісії), члени Суду ЄС у Люксембурзі, служб, особи інституцій Європарламенту. Після 1.1 1995 кількість депутатів Європарламенту збільшилася від 567 (у 1994) до 626 (у 1999) у зв'язку з прийняттям до нього Австрії, Фінляндії та Швеції. Представництво держав — членів Європарламенту розподіляється за такою кількістю мандатів: Німеччина — 99, Франція, Італія і Великобританія — по 87, Іспанія — 64, Нідерланди — 31, Бельгія, Греція і Португалія — по 25, Швеція — 22, Австрія — 21, Фінляндія і Данія — по 16, Ірландія — 15, Люксембург — 6. Об'єднання Німеччини призвело до збільшення кількості депутатів цієї країни від 81 (скликання 1989-94) до 99 (скликання 1994-99), порушивши таким чином рівновагу між чотирма великими д-вами ЄС. Європарламент організовує свою роботу за аналогією з парламентом д-ви і має свою структуру. Це Президія Європарламенту у складі голови і 14 заступників; Парламентські комісії (їх 21), які готують проекти рішень; генеральний секретаріат, який займається адм.-тех. питаннями. В Є. п. немає делегацій від держав-членів і, відповідно, голосування по делегаціях. Депутати об'єднуються на основі парт, приналежності. В Європарламенті створено 9 політ, груп (група партій європ. соціалістів, група європ. народної партії, група «зелених» та ін.); 31 депутат не входить до груп. Групи мають певні прерогативи: власні ресурси, внесені до бюджету Європарламенту, окр. секретаріат. Представництво пост, к-тів Європарламенту розташоване в м. Брюсселі (Бельгія), але його сесії, які проходять щомісяця протягом тижня, проводяться у франц. м. Страсбурзі. Секретаріат розмішений у м. Люксембурзі. Європарламент аж до прийняття Єдиного європейського акта 1986 мав досить скромні права. Крім права одержання консультацій, він міг блокувати прийняття бюджету та вносити до нього поправки. Однак за Радою міністрів Співтовариств зберігалося право ігнорувати його думку. Значно розширив повноваження Європарламенту Маастрихтський договір 1992, за яким у його відносини з ін. органами ЄС запроваджено механізм «процедури спільних рішень». Згідно з цією процедурою, якщо Європарламент у ході другого читання відхиляє пропозиції переважною більшістю голосів, то Рада міністрів може прийняти його тільки одноголосним рішенням. Ін. правом, яке поки що не використовувалося, є право розпуску Комісії. Якщо парламент більшістю у 2/3 голосів засудить діяльність Європ. комісії, остання у повному складі повинна піти у відставку. Правила голосування у Європарламенті залежать від характеру рішення, що має бути прийнятим. Бюдж. питання, проекти поправок повинні зібрати 137 більшість голосів із заг. кількості 626 членів парламенту, а пропозиції щодо самих змін — абс. більшість поданих голосів. Прийняття вотуму недовіри і відхилення бюджету потребують більшості із загального числа 626 парламентарів і 2/3 поданих голосів. Ст. 94 внутрішнього регламенту Європарламенту зазначає, що голосування звичайно відбувається за допомогою піднятої руки.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ - (European Union), ЄС (EU) — міжнар. політ.- екон. об'єднання європ. держав. Сформувався на основі Європ. екон. співтовариства, Європейського об'єднання вугілля і сталі та Європейського товариства по атомній енергії. Правовою основою нового об'єднання є Договір про Європейський Союз, підписаний у лютому 1992 12 державами — членами Європейських співтовариств (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція) у м. Маастрихт (Нідерланди). Згодом цей договір було доповнено низкою протоколів та заяв з різних аспектів діяльності ЄС. 1998 до ЄС входило 15 держав: до перших 12 країн долучилися Австрія, Фінляндія і Швеція.Гол. засадами функціонування ЄС є: його договірна база; спільна зовн. політика, зокрема в галузі міжнар. безпеки держав-членів; співробітництво цих держав у внутр. і правовій політиці. Завдання ЄС: утворення тісного союзу народів Європи; сприяння збалансованому і стабільному екон. прогресові, особливо шляхом утворення європ. простору без внутр. кордонів; посилення екон. і соціальної взаємодії, утворення економічного і валютного союзу та єдиної валюти; утвердження власної ідентичності у міжнар. сфері, особливо шляхом проведення спільної зовн. політики і політики у галузі безпеки; розвиток співробітництва у сфері юстиції і внутр. справ; збереження і примноження заг. надбання. У своїй діяльності ЄС дотримує таких принципів: поважання нац. ідентичності держав-членів з дем. системами правління, поважання прав людини відповідно до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 і заг. принципів права Єв-роп. співтовариства (див. Європейське право) у поєднанні з конст. правом держав-членів. Осн. органом ЄС є Європейська комісія. Інституції ЄС — Європейський парламент, Рада міністрів Європейського Союзу, Європейський суд аудиторів (з компетенцією суду 1-ї інстанції) тощо. 14.VI 1994 підписано Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Місцеперебування ЄС — м. Брюссель (Бельгія). Див. також Маастрихтський договір 1992.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ - (European Court of Human Rights), ЄСПЛ (ECHR) — суд. орган у системі контролю за виконанням Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 138 державами-членами. Заснування Суду, осн. положення, які регулюють його діяльність та структуру, передбачені Конвенцією. Україна ратифікувала її 17.VII 1997. До листопада 1998 звернення держав та індивід, звернення фіз. осіб надходили до Суду через Європейську комісію з прав людини (ЄКПЛ). Вона вирішувала питання про прийнятність справи, за необхідності пропонувала сторонам дружньо врегулювати спір, а якщо на це сторони (сторона) не погоджувалися або такого врегулювання неможливо було досягти, Комісія передавала справу на розгляд ЄСПЛ. Останній розглядав спір по суті і виносив рішення, обов'язкові для сторін. Розгляд звернень держав та індивід, заяв можливий лише стосовно держав, які визнали спец, деклараціями право фіз. особи на індивід, звернення до ЄКПЛ, а також обов'язкову юрисдикцію Суду. ЄСПЛ був уповноважений надавати на запит Комітету міністрів Ради Європи консультат. висновки щодо тлумачення положень Європ. конвенції з прав людини. За Протоколом 11 до ЄКПЛ, який набув чинності 1.ХІ 1998, систему контролю за дотриманням Конвенції реформовано. Суд, який раніше діяв сесійно, став постійним. ЄКПЛ скасовано. Судді обираються (по одному від кожної країни-члена) на 6 років з можливістю переобрання. Д-ви і фіз. особи можуть звертатися безпосередньо до Суду. На різних стадіях розгляд справ здійснюють спеціально створювані органи Суду: комітети, палати, велика палата. Юрисдикція Суду і право фіз. особи на індивід, звернення визнаються д-вами актом ратифікації, без спец, декларації. За виконанням д-вою рішення Суду спостерігає Комітет міністрів РЄ. Місцеперебування Суду - м. Страсбург (Франція).

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК (ЄЦБ) (англ. European Central Bank (ECB) [jʊərəˈpiːən ˈsɛntr(ə)l bæŋk]) - центральний банк Європейського Союзу та Єврозони. ЄЦБ – головний елемент Європейської системи центральних банків, до складу якої, крім ЄЦБ, входять центральні банки країн Європейського валютного союзу (ЄВС). ЄЦБ розпочав роботу 1 червня 1998 р. Штаб-квартира розташована в Німеччині у Франкфурті-на-Майні. Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засадах незалежності від рішень національних держав і наддержавних органів ЄС. Головні функції ЄЦБ: 1) розробка та реалізація єдиної монетарної та валютної політики Єврозони; 2) утримання та управління офіційними валютними резе
рвами країн Єврозони; 3) емісія готівкового євро; 4) встановлення основних процентних ставок; 5) підтримка цінової стабільності в Єврозоні та рівня інфляції не вище 2% на рік