ДОГОВІР ДОВГОСТРОКОВОГО СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ (англ. long-term life insurance contract [lɒŋ-tɜːm laɪf ɪnˈʃʊərəns ˈkɒntrækt]) - договір страхування життя строком на п’ять і більше років, який передбачає страхову виплату одноразово або у вигляді ануїтету, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших п’яти років його дії, крім тих, що здійснюються у разі настання страхових випадків, пов’язаних із смертю чи хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, що призвело до встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи чи встановлення інвалідності особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. При цьому платник податку - роботодавець не може бути вигодонабувачем за такими договорами страхування життя (джерело: Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 № 2755-VI

ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ (англ. contract of agency [ˈkɒntrækt əv ˈeɪʤənsɪ]) - договір за яким одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя (джерело: Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356); - договір, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити певні юридичні дії щодо цінних паперів та/або інших фінансових інструментів від імені та за рахунок другої сторони (довірителя), включаючи внесення змін до договору або розірвання такого договору 

ДОГОВІР КОМІСІЇ (англ. commission contract [kəˈmɪʃən ˈkɒntrækt]) - договір за яким одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (джерело: Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356); - договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або декілька правочинів щодо цінних паперів або інших фінансових інструментів від свого імені за рахунок комітента

ДОГОВІР КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ (англ. contract of sale [ˈkɒntrækt əv seɪl]) - договір за яким одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (джерело: Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV

ДОГОВІР ЛІЗИНГУ (англ. lease contract [liːs ˈkɒntrækt]) - договір за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (джерело: Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV

ДОГОВІР МІЖНАРОДНИЙ - угода між д-вами та/або ін. суб'єктами міжнародного права, що регулює їх взаємні або багатосторонні міжнар. відносини, встановлюючи для її учасників відповідні права та обов'язки згідно з осн. принципами міжнар. права. Д. м. є гол. джерелом сучасного міжнар. права і регулюється правом міжнар. договорів. У практиці міжнар. життя для позначення Д. м., крім терміна договір, застосовуються і такі терміни, як конвенція, угода, пакт, протокол, трактат, статут, спільна заява, декларація, комюніке, хартія, меморандум, регламент, акт, обмін нотами тощо. Назва Д. м. не впливає на його юрид. силу. Осн. елементами структури Д. м. є: назва договору, преамбула (вступна частина), центр, частина, в якій містяться нормат. положення щодо сутності відносин, що регулюються, і заключні положення (про порядок набуття договором чинності, способи тлумачення, зміни, доповнення або припинення договору тощо). Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 і Віденська конвенція про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 визначають три стадії укладення Д. м. (ст. 9—11). Перша стадія — ухвалення тексту. Це відбувається за згодою усіх, 107 хто брав участь у його складанні, а для бага-тостор. договору — більшістю у дві третини учасників конференції. Друга стадія — встановлення автентичності тексту, яке здійснюється шляхом підписання, підписання ад референдум або парафування тексту договору чи заключного акта конференції, в якому міститься цей текст. Третя стадія — згода на обов'язковість договору, яку може бути виражено підписанням, ратифікацією, прийняттям, затвердженням або приєднанням залежно від порядку, передбаченого у самому договорі. Більшість Д. м. укладається у письм. формі, але й усні договори (джентльменські угоди) є також обов'язковими. Залежно від органів, що представляють д-ву під час укладання договору, однією із сторін якого є д-ва, часто розрізняють міждерж. договори (укладаються на найвищому рівні від імені д-ви), міжурядові (від імені уряду), міжвідомчі (від імені міністерств і відомств). У сучасних міжнар. відносинах зростає кількість договорів за участю міжнар. міждерж. організацій, договірна правоздатність яких обмежена функціями цих організацій і залежить від їхніх правил, насамперед статуту. Залежно від кількості учасників договори поділяються на двосторонні та багатосторонні. Осн. масив договорів становлять двосторонні договори, які враховують специфіку конкр. держав та їхніх відносин. Водночас дедалі зростає значення багатостор. договорів, з допомогою яких вирішуються найважливіші, найперше глобальні, проблеми людства. Д. м., які кодифікують міжнар.- правові норми або об'єкт і цілі яких становлять інтерес для всіх держав та/або ін. учасників угоди, називаються заг. або універсальними договорами. Договори держав певного геогр. регіону називаються регіональними. Залежно від об'єктів міжнар. договорів вони поділяються на три групи: політичні договори, економічні договори і договори з питань культури, науки та ін. Важлива роль у регулюванні укладення та здійснення договорів належить також внутр. праву. Заг. положення містяться у конст. праві, а більш докладні норми формуються практикою держ. органів, включаючи судові. В деяких країнах існують спеціальні закони про договори. В Україні 1991 ухвалено Закон «Про дію міжнародних договорів на території України», а 1993 - Закон «Про міжнародні договори України», який було складено з урахуванням норм Віден. конвенції про право міжнар. договорів 1969 і Віден. конвенції про право договорів між д-вами та міжнар. організаціями або між міжнар. організаціями 1986.